Коли в сім'ї народжується дитина, усі радіють, бо це свято, тому що людина увійшла в світ, а разом з нею безмежна надія.

Разом з дитиною у світ ввійшла чистота, світло, ввійшла для певного кола рідних і близьких людей можливість пізнати радість батьківства, пізнати щось про любов і полюбити. А ще - через народження немовляти входить у світ надія, надія на те, що з дитини виросте гідна людина, що  її виховають здатною любити людей, Бога, любити так, щоб забувати і себе заради інших, так, щоб серце згодом стало таким великим, таким глибоким, щоб вмістилося у нього Небо...

Будучи свідками хрещення дітей, ми є свідками не лише недавнього народження нових людей у світ, але і їх духовного народження, у життя блаженне, у життя вічне, бо сам Господь говорив: "Хто не народиться водою і Духом, не війде у  Царство небесне". 

Тож  охрещені малюки стають не лише чадами тіла, але й чадами Церкви Христової. Вони стають рідними Богу, але не по своїй вірі, а по вірі найближчих їм людей - своїх хрещених батьків, які з дня хрещення відповідальні за їх християнське виховання, які повинні берегти їх молитвами, любов'ю і простою людської турботою, щоб похресники, як виростуть, були гідні називатися дітьми Батька Небесного.

Слід пам'ятати, що отці Церкви порівнювали хрещення з зерниною - сіється зерно у серце маленької людини, і вже від батьків рідних, а також від батьків хресних залежить чи ця зернина проросте паростками віри і чи дасть плоди добрих справ, а чи так і назавжди залишиться зерниною - нереалізованою можливістю слідувати шляхом віри Христової.

Хрещення - це для усіх нас радість, якщо лише і у наших серцях ще живе дитина, ще живе не затьмарена життєвими негараздами надія, воля до добрих справ, будемо ж радіти, дивлячись на цих дітей і вчитися у них, тому що, якщо не будемо як діти прості і незлобиві, за словом Господа, не увійдемо у Царство Небесне.

Тож, будемо радіти духовному народженню новохрещених, помолимося Господу за них, за те, щоб вони сподобилися стати друзями Божими на землі, зростаючи у вірі Христовій.