Одна з підготовчих Неділь до  св. вел. Посту іменується Нд. про блудного сина. У цей день, як ми сьогодні чули, за Божественною Літургією, читається притча Хр. Спасителя про блудного сина.

Цю повчальну історію ми можемо зустріти не лише на сторінках Св. Євангелія, але й в нашому буденномму житті - житті суспільному, сімейному, особистому, житті, яке ведуть люди, не рахуючись з моральними принципами, живучи за власною волею й керуючись лише власними егоїстичними переконаннями й законами.

Почувши цю притчу, ми завжди сумуємо разом із батьком, що загубив сина, разом із сином, що опинився у скрутному становищі після того, як розтратив частину багатства, що дав йому батько, живучи блудно у далекій країні. Але разом з тим, ми й радіємо з батьком, який-таки дочекався повернення свого блудного сина, радіємо радістю сина, який знайшов у собі силу волі й повернувся до батька.

У цій історії про блудного сина кожен грішник може і повинен знайти самого себе, свою долю, свої помилки і разом з тим можливість повернення. Кожен може і повинен відчути наскільки благодатно й радісно перебувати в батьківському домі, користуючись батьківською турботою, і наскільки боляче буває, коли ми відступаємо від батьківських законів, живемо гріховно, а можна й так сказати - даремно.

Цією притчею Господь наш ІС ХС показує віруючій людині її відносини не до земного батька, а до Отця Небесного, показує в яких стосунках ми знаходимося з Богом насправді і в яких повинні знаходитися.

Господь - батько усіх людей. Усі люди чада Отця Небесного, у Нього багато любові до кожного, багато милості, яка однакова для всіх - і злих і добрих, покірних і неслухняних дітей.

Отець Небесний дав нам усе необхідне для життя земного і для Царства Небесного. Ми ж не завжди вірно користуємося щедротами свого Батька, а частіше всього керуємося власними бажаннями ‑ бажаємо задовільнити перш за все наші земні, гріховні пристрасті. Отримавши від Бога усе необхідне, ми намагаємося відійти від Нього як можна далі, а варто зробити лише один крок від світла у бік темряви, як темрява охоплює нас і вже надто важко повернутися назад. Вибравши темряву добровільно, ми, безпорадні, намагаємося щось знайти: примарного щастя, гріховних задоволень, неправедних друзів, тратимо свої здібності розумові і фізичні сили -  ми віддаємо себе благам тимчасовим, забуваючи про блага вічні.

Якщо кожен з нас знайде у собі сили мужньо подивитися на себе, то довго доводити не прийдеться, щоб переконатися у тому, що усі ми, блукаючи у цьому тимчасовому житті, надто надіємося на себе, але мало памятаємо про ласку й любов Божу. Блукаємо, часом гублячи останні залишки сил, сповнюючися страшної безнадії.

Але наступає день - і дай Бог, щоб він наступив в житті кожного з нас, - коли, загубивши усе, вкусивши гіркоту розчарувань, ми починаємо співставляти життя в батьківському домі з блудним життям на далеких дорогах розпутства, розчарувань і спокус. І благо тій людині, яка, подібно євангельському блудному сину, таки прийде у себе, зрозумівши істину ціну речей і подій й повернеться до отчого дому.

Євангельський блудний син повернувся до батька після довгого й складного життя, яке відняло у нього усе що було, а у тому рахунку й самого себе. Прийшов до батька - і все получив знову, хоч надіявся і не на права сина, але був згоден бути і останнім наємником.

Кожен з нас, незалежно від того, як далеко ми відійшли від Бога і Церкви, якщо лише опамятатися, прийде, повернеться знову до джерела світла і любові і неодмінно отримає знову любов Батька Небесного.

Блудний син, повіствує Св. Євангеліє, ще далеко був від батьківського дому, а батько вже вибіг йому на зустріч й прийняв у свої обійми любові й прощення.

Така доля кожного каючогося грішника. Якщо грішник знаходить у собі сили повернутися до Бога лицем, а не спиною, й не боком, Господь повертає йому багатство, яке він так нерозумно розтратив на гріховних шляхах життя, повертає йому втрачене синовство.

Блудний, але син... І як важливо саме це памятати. Син Батька Небесного, хоч у свій час ми так нерозумно усе розтратили - і істину, і батьківський дім, але таки залишилися синами, а у цьому все - і надія, і можливість спасіння. Головне лише не загубити остаточно почуття синівства, памятати, що є можливість виправитися і отримати знову Батьківську любов.

Вводячи нас у пречисті дні Великого посту, Св. Церква нагадує нам про цю радісну і щасливу можливість.

Нехай же Всемилостивий Господь, Який знає усе -  не лише справи, а й думки кожного з нас, не попустить нам забути, що усі ми діти Батька Небесного, бо це усвідомлення завжди буде допомагати неправедному ставати праведним, а заблукавшому повернутися знову на вірний шлях, загубившомуся знайтися, загинувшому повернутися до життя. Амінь.