ХС ВС! Сьогодні, улюблені браття й сестри, за Божественною Літургією ми чули уривок із Св. Євангелія, який повістує нам про те, як Господь зцілив сліпонародженого. Між іншим, сьогоднішнє Євангеліє є одним з досить важких для тлумачення місць Нового Заповіту. На питання учнів: хто згрішив, що ця людина народилася сліпою, Господь відповідає: ніхто не згрішив, ніхто не винен, але це трапилося для того, щоб явити славу Божу...

У чому ж слава Божа? Невже в тому, що людина прожила, прийшовши у зрілі літа сліпою, знедоленою таким страшним чином? Хіба ж не могли б люди прославити силу Божу коли б бачили людину здоровою, багатою, наділену усіма можливими благами?..

Але, як нам підказує досвід, ні, люди б не прославили Бога за те, що в їх житті усе добре; люди не прославляють Бога за те що так добре мати безцінний дар життя; тому що це, наче б то, так природно - природно бути здоровим, багатим, вільним, - ми забуваємо про те, що це неоцінений нами дар Божий. Й рідко-рідко хто вміє цінувати це як дар, як дарунок, як те, на що ми не заслуговуємо, але те, що є предметом нашого здивування й захоплення: Як це могло статися?.. Це ж воістину диво!..

Тож великим уроком є для нас те, що очі Євангельського сліпонародженого відкрилися сьогодні на милість Божу, на Божу всемогутність, відкрилися не лише його тілесні очі, але й душа для того, щоб вдячністю відповісти на Божий дар тілесного прозріння. У душі цієї нещасної людини заіскрилося, заблискало, засвітилося те, заради чого прийшов на землю Господь ІС ХС - життя  вічне.

Диво зцілення сліпонародженого є не лише дивом поверненя людині тілесного зору, а в першу чергу є дивом зустрічі людини з Богом, що є чимось біль значущим.

Замислимося над сьогоднішнім Євангелієм. Бог нам дає у житті багато, дає усе необхідне для життя й спасіння, але й не дасть, посилаючи ті чи інші скорботи, загинути нам від нашого власного благополуччя й комфорту, якщо ми не знаходимо у житті місця для вдячності Богу за усі блага, якщо не зглядаючись на ті скорботи, які незрівнянно з нами терплять наші ближні, хворіючи й помираючи від війн, хвороб та насильства, ми не лише не дякуємо Богу за все, але під час і робщимо, нарікаючи на важке життя.