З року в рік по недільним дням ми з Вами, улюблені Браття й сестри, чуємо однакові уривки зі Св. Письма. І іноді люди запитують - чому вони повторюються? І чи не в тому відповідь, що ми чуємо, але не робимо того, чому навчає нас Біблія? Господь, розмовляючи з нами та повчаючи нас зі сторінок Св. Письма знову і знову повторює ті ж самі заповіді в надії, що ми, таки, почуємо їх...

Один із св. отців сказав, що ми можемо зрозуміти Св. Євангеліє лише у тій мірі, в якій стаємо послідовниками Господа, лише тоді, коли у житті робимо те, про що почули.

Але по-правді сказати, як рідко ми можемо сказати: "Так, я почув, і це змінило моє життя..."

А у житті святих ми часто бачимо, що, часом, євангельська фраза кардинально міняє життя людини.

А хто з нас може сказати, що на почуте слово Господнє відгукнулися його воля, розум, серце, тіло, сказавши - Амінь, істинно так, Господи! Так - це істина і я буду жити за цим новим для мене законом?

І ось сьогоднішнє Євангеліє один з таких уривків - він читається щороку.

Господь сходить з гори Фавор, з гори гармонії, з гори Преображення, де показав Своїм учням промені Божественної Слави, яка охопила їх та відгукнулася в їх серцях полум'ям любові.

 І ось після цього Господь сходить з учнями в долину, воістину в долину тіні і смерті, в долину сліз, де зустрічає чоловіка, що перебуває в муках сердечних, бо син його тяжко хворий.

Що не прийшлося пережити цьому нещасному  батькові - він часто звертався навіть і до учнів Христових, але марно... І ось, з глибин свого відчаю він гукає до Христа про допомогу з вірою, що Господь може допомогти, що Він може бути глибоко вражений чужою біллю та має силу зцілити отрока.

"Якщо можеш повірити хоч саму малість, - говорить йому Христос, - одужає твоя дитина..." И ось відповідь батька: "Вірую, Господи, допоможи моєму невір'ю!.."

Які чудові слова, браття й сестри, який повчальний приклад для кожного з нас, як часто й ми одержимі сумнівами і невір'ям, як часто ми впадаємо у відчай переживаючи негаразди, або будучи не в силах допомогти ближньому!

Але як не багато потрібно - лише, як цей нещасний батько, привести стражденну людину пред Лице Господнє, привести до Христа, зробити розам з нею крок назустріч Богу.

"Приведіть його до Мене" - саме так говорить, взиває до нас сьогодні Господь. І це в наших силах! Озернімося навкруги, скільки навколо нещасних людей, які втратили надію на зцілення і на душевну гармонію, що заважає кожному віруючому привести їх до Хреста? Щоб вони стали перед Богом у всій своїй неміччі, у всьому своєму стражданні. І чим більший відчай, тим більшою буде можливість для цієї людини зустріти Бога.