(згідно статті дияк. А. Кураєва)

Одна з самих вражаючих строк Святого Євангелія: “… всякий гріх і хула простяться людям, а хула на Духа не проститься людям І якщо хто скаже слово  проти Сина людського, проститься йому, а хто скаже слово проти Духа Святого, не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому” (Мф.12, 31-32).

Чому таке жорстоке попередження? Невже в різних Лиць Святої Трійці різні характери, невже Дух більше образливий чим Син? Чому таке різке виключення?..

Багато хто так і не розуміє у чому ж таки полягає суть цих слів, цього попередження.

З моральної точки зору цей гріх тлумачити немає змісту, адже у протилежному випадку ми прийдемо до висновку, що Господь проповідував аморальні речі – всяка неправда, злочин простяться людині, а лише одне слово на Духа Святого ні. У чому ж таки річ?

Тут питання релігійного плану, а мірки етики та релігії не завжди співпадають.

Головна біль усіх людей, усіх релігій – смерть, чому ми помираємо, чому ми не боги, чому людина така несхожа з тим, кого хоче бачити на небі, а разом із тим схожа, бо створена за образом та подобою Божою?

Для нас, християн саме ця людська складність і є тим, що гідне увічнення.

Усім добре відомі слова Св. Апостола Павла: “Господь – один має безсмертя” (!Тим. 6,16). А, відповідно, усе решта має життя лише за причастям до Бога. Джерело безсмертної душі одне і там, куди дійдуть краплини його, там також буде життя.

Згадаймо початок біблійної історії. Після гріхопадіння Адам заховався від Бога “між дерев”. Не будемо поспішати висміювати його поведінку – те, що відбулося з першою людиною, відбувається і з кожним із нас. Кожен з нас  має такі хвилини у житті, у які він хотів би Господу сказати: “Ти, Господи, зачекай ось там, за порогом мого життя. Те, що я зараз роблю, або хочу зробити, Тобі бачити ні до чого. Відвернися від мене, але потім, коли мені знову буде потрібна Твоя допомога, я Тебе покличу!”.

Але якщо Бог відходить від нас за нашим проханням -  Він разом з тим віддаляє від нас життя, тому що Бог є життя. И з чим ми залишаємося? З тим, що не є життям – зі смертю.

Більш того, зачаровані хвилиною гріховної услади, ми не помічаємо Кого згубили. І лише коли страждання, біль, смерть відвідують нас, ми починаємо усвідомлювати який невірний вибір було нами здійснено, та не лише нами, але й людством взагалі…

Таким чином, люди відпали від спілкування з Богом. Зачаровані хвилинною радістю і постійною біллю, люди втратили пам’ять від гріховного падіння. Люди не змогли самі собі повернути Бога, що ж, Бог Сам вийшов на пошуки людини.

“Адам, де ти?” – чуємо ми відразу після гріхопадіння – у першій книзі Біблії, і в останній – “Ось, стою біля дверей і стукаю…”

бог шукає людину не для кари – у притчі про блудного сина батько не сварить його, але виходить на зустріч та влаштовує обід на честь повернувшогося грішника.

Тож Бог дає людині руку допомоги, “посилає Сина Свого Єдинородного, щоб кожний, віруючий в Нього не загирнув, але мав життя вічне”.

Служіння Сина сокровенне – ХС і Бог і Людина і тому, якщо людина і не впізнає в Ісусі Господа – це не її вина – “якщо хто скаже слово на Сина Людського, проститься йому”.

Але інакше діє Дух Святий. Син Людський скриває Свою Божественність, Дух Свою Божественність відкриває (а разом із тим відкриває і Божественність Сина).

Тож, Дух – це прояв Творця у світі, вторгнення Бога в наше життя і якщо Бог стоїть на порозі твого життя, а ти Його відганяєш – це означає те, що ти знову пройшов повз життя.

Дух торкається у різні часи людини, проявляючись у житті – дає чудеса, знамення, свідоцтва, словом, дає знаки, подібні знаками дорожнім, які знає кожний автомобіліст і не зважаючи на які може потрапити у смертельну небезпеку… Але людина відвертається, робить вигляд, що не чує стуку у свої двері…

 Тож саме тому і таке суворе застереження: “якщо хто скаже на Духа Св. – не проститься йому…” – це гріх опору явному.

Як же може людина хулити Духа Святаго?

За думкою Богословів є два шляхи:

1.коли людина бачить явне чудо та відторгає його. (приклад з невіруючим начальником).

2. Людина вважає за Дари Духа прості, рукотворні людські переживання. Ще не маючи духовного досвіду, ледь зробивши перший крок до Бога, підігріває у собі “високі переживання”, а потім цей продукт власного приготування об’являє Даром Неба. До цього випадку відноситься подібне, що не раз доводиться чути і серед наших прихожан: “Коли батюшка поруч пройшов з кадилом я таку благодать відчула…” та т. ін.

Людина, яка вважає, що Дух Святий вже прийшов до неї захлопує двері душі та тішиться витвором власної фантазії, тож і служить не Богу, а собі.

Ось таке значення слів Євангелія:“… всякий гріх і хула простяться людям, а хула на Духа не проститься людям І якщо хто скаже слово  проти Сина людського, проститься йому, а хто скаже слово проти Духа Святого, не проститься йому ні в цьому віці, ні в майбутньому” (Мф.12, 31-32). І Бог тут не жорстокий, а лише справедливий! Амінь.