В академічному храмі УУБА відслужили літію за Михайлом Вербицьким – автором музики Державного гімну України

DSC 26107 грудня академічне духовенство Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія відслужило заупокійну літію за видатним українським композитором, хоровим диригентом, громадським діячем, автором Державного гімну України «Ще не вмерла Україна» Михайлом Михайловичем Вербицьким (04.03.1815 – 07.12.1870) з нагоди 199-х роковин із дня його смерті.

Літію очолив настоятель академічного храму, ректор Карпатського університету імені Августина Волошина й Ужгородської української богословської академії імені святих Кирила і Мефодія архімандрит Віктор Бедь у співслужінні архімандрита Діодора Муратова, протоієрея Петра Григи, протоієрея Ігоря Ковальчука та протоієрея Олександра Смоліна.

У молитві до Господа Бога духовенство просило прощення всіх земних гріхів, допущених небіжчиком з власної волі чи з примусу, дарування його душі вічного спокою у піднебессі.

Прес-служба УУБА

verbБіографічна довідка:
Михайло Михайлович Вербицький (4 березня 1815, с. Явірник Руський — 7 грудня 1870, с. Млини) — український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, священик, автор музики Державного гімну України «Ще не вмерла Україна».

Народився на Надсянні у родині греко-католицького священика.

Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько.

Згодом Михайло Вербицький вступив до Львівської духовної семінарії, в котрій, будучи студентом, керував хором навчального закладу, опанував гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у домашньому музикуванні.

У 2-й половині 1840-х років звернувся до релігійної музики. У цей період написав повну Літургію для мішаного хору (1847).

Коли наприкінці 1840-х років у Галичині налагодилося активне театральне життя, Вербицький одразу ж заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П'єси, що ставилися на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австро-німецької драматургії.

Політичні події повернулися так, що 1848–1849 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом кількох років Вербицький не писав музики до п'єс.

Складні життєві обставини відтягнули його висвячення на священика, тому тільки у 1850 році дістав ієрейське свячення. Кілька років Вербицькому доводилося переїздити з однієї сільської парафії на іншу, аж поки 1856-го він не осів у селі Млини (тоді Ярославського повіту), де прожив останок свого життя.

1860-ті роки з відкриттям у Львові театру «Руська Бесіда» композитор знову звернувся до жанру співогри. Для цього театру Вербицький написав побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п'єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку», «В людях ангел, не жена, вдома з мужем сатана» та ін.

Дата створення пісні «Ще не вмерла Україна», майбутнього Державного гімну України, залишається наразі дискусійною. Тривалий час вважалося, що вона була створена у 1862–1863 рр., але без відповідних наукових арґументів. Текст Павла Чубинського у Галичині вперше був опублікований у грудневому числі часопису «Мета», який фактично вийшов близько 15 січня 1864 року. Ймовірно, це й надихнуло Михайла Вербицького написати патріотичну пісню. Хоча, не виключено, що Вербицький скористався наддніпрянською публікацією тексту. Після опублікування в часописі «Мета» пісня «Ще не вмерла Україна» здобула велику популярність серед свідомої частини української молоді в Галичині.

В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив музику.

Помер видатний композитор 7 грудня 1870 року в с. Млини (на сьогодні у гміні Радимно, Ярославського повіту, Підкарпатського воєводства, Польща).

За матеріалами ЗМІ