В соціальних мережах священнослужителі розпочали обговорювати питання канонічного підґрунтя визнання помісної Української Православної Церкви

930432581-250x187В останні дні, після звернення Святійшого Кирила, Патріарха Московського і всієї Русі до Предстоятелів Помісних Православних церков, ООН, Ради Європи та Організації з безпеки і співробітництва в Європі з листами, у яких Він звинувачує УГКЦ та УПЦ КП у насильстві над православ'ям в Україні, стверджуючи що перші із зброєю у руках винищують православний народ на Сході України. Данні звернення викликали хвилю непорозуміння та здивування як самих православних християн України так і в цілому світі. Такі дії Московського Патріарха призвели до поштовху священнослужителям та богословам інтенсивніше розпочали підготовку до пошуку канонічного підґрунтя визнання помісної Української Православної Церкви, яку ініціював голова Всеукраїнського громадської-церковного об'єднання "За Єдину Православну Помісну Церкву" архімандрит Віктор (Бедь).

У соціальних мережах розпочалися активні дискусії стосовно основних версій канонічного визнання помісної Української Православної Церкви, що може врятувати український народ від розділення на релігійні конфесії та об'єднати Християн України.

До уваги читачів пропонуємо частину однієї із гілок обговорення в соціальній мережі facebook.

ВІТАЛІЙ ЕЙСМОНТ: "На думку архімандрита Віктор Бедь, заснована Константинопольською Православною Церквою Українська (Руська) Церква за святого Фотія, Патріарха Константинопольського, і правління блаженного князя київського Оскольда в 862 році, де-юре по сьогодні вважається канонічно належною до юрисдикції матері-Церкви – Вселенського Патріархату. За словами о. Віктора, попри проголошене Константинопольським Патріархом Діонісієм перепідпорядкування Руської Церкви з центром митрополії в Києві Московському Патріархату в 1685-1686 рр., вже у 1687 році такі рішення та дії було офіційно визнано Священним Синодом Константинопольської Православної Церкви незаконними та не чинними. Цієї ж позиції Вселенський Патріархат дотримується по сьогоднішній день".

СЯРГЕЙ ГОРБІК. Отче, є власне до цього ствердження дуже істотні зауваження....
1) Ніяких практичних дій синод Константинопольського патріархату в 1687 р. не зробив (хоча була делегація православних Речі Посполітої, яка прохала про повертання під омофор Константинополя та висвяту нового єпископату).
2) Після Томосу 1924 р. і до сьогодні, Константинополь не заснував, навіть формально, жодної своєї структури на території Київської митрополії, хоча в міжвоєнні часи, ще митрополитом ПАПЦ Діонисиєм, була зроблена пропозиція про ставропігію Константинополя над Почаївом.
3) Усі т.зв. уніатські Церкви (у тим числі УГКЦ і Мукачевська ГКЄ) сьогодні сповідають цілком католицьку догматику та богослов'я.
Тому питання про їх приєднання до процесу побудови єдиної ПЦ в Україні може бути тільки при умові їх повертання до православного вчення та відриву від Ватикану. Крім того, сьогодні уніати - це тільки адміністративна одиниця КЦ, права якої дуже обмежовані та навіть менш ніж у УПЦ МП. І це тільки поверхово, "на вскидку"....
Да, там ще одна істотна помилка.... уніати не знаходяться в складі Римо-Католицької Церкви, бо є "церквами свого права". Вони знаходяться в Католицької Церкві. Це дуже істотно.... )))

ВІКТОР БЕДЬ. Сяргей Горбік - дякую за коментар. За браком часу на сьогоді, буду коротким:
1. У травні 1686 року патріарх Константинопольський Діонісій надіслав листи до московських царя, патріарха Йоякима і гетьмана України Самойловича, в яких зазначив про свою згоду на зміну канонічної залежності Укаїнської (Руської) Церкви.
2. В червні 1686 року Собор єпископів Константинопольської Церкви схвалив рішення та Грамоту (Томос) про визнання законним Митрополитом Київським Гедеона (Святополк-Четвертинського). Але цей Собор не ухвалював рішення про перепідпорядкування Української (Руської) Церкви Московському патріарху.
3. В цьому ж червні 1686 року патріарх Константинопольський Діонісій надіслав письмові грамоти гетьману України Самойловичу і кліру Української (Руської) Церкви в яких заначив про те, що він переуступає підпорядкування Київської Митрополії Московському патріарху. Але ці грамоти не були ухвалені чи затвердженні Собором єпископів Константинопольської Церкви і згоду на видання таких грамот патріарх Діонісій від Собору єпископів Константинопольської церкви не отримував. Так само, як повноважний Собор єпископів Української (Руської) Церкви не клопотав і не приймав рішення про своє перепідпорядкування Московському патріарху в 1685/686 рр.
4. За вчинення самочинних дій, зокрема і щодо перепідпорядкування юрисдикції Української (Руської) Церкви, патріарх Діонісій був усунутий з посади Собором єпископів Константинопольської Церкви. Таким чином, після усунення патріарха Діонісія з кафедри, з 1687 року Константинпольська Церква не вважає канонічним перехід Української (Руської) Церкви з під її юрисдикції, під юрисдикцію Московського патріарха. А зважаючи на те, що Собор єпископів Константинопольської Церкви не приймав таких рішень, щодо Київської Митрополіїі, то і скасовувати їх не потрібно, бо їх ніколи не існувало на соборному рівні.
5. Так, Константинопольський патріархат після 1721 року та 1924 року не засновував на теренах історичної Русі-України свої інституції, бо вважав і вважає що історична територія Русі-Україна з 862 року по сьогодні належить до його канонічної території та духовної опіки. Знаходження церковних структур Російської Православної Церкви на теренах історичної Русі-України Константинопольська Церква визнає де-факто, але не визнає де-юре. При цьому слід мати на увазі, що з канонічної точки зору Константинопольська Церква має право відновити (саме відновити, а не створити) свої церковні структури на теренах історичної Русі-України або визнати належними їй уже діючі, за їх зверненням, у будь-який.
6. Правовий статус греко-католицьких інституцій в складі Католицької Церкви зрозумілий і не потребує уточнення. Але у випадку становлння єдиної Української Помісної Церкви, на нашу думку, свідома частина прихожан Української Греко-Католицької Церкви і Мукачівської греко-католицької єпархії мали би задуматись над поверненням в лоно первинної своєї Православної Церкви і приєднатись до процесу її становлення (відродження) в Україні.
7. Я не закликаю обов'язково відродити юрисдикцію Константинопольської Церкви в Україні, але вважаю що дана Церква, як наша Матір Церква, може відграти і повинна відіграти позитивну свою роль в прискоренні процесу подолання розділення православних в Україні, їх об'єднання в єдиній помісній Україській Православній Церкві, і такий процес, на моє переконаня, мав би відбутись на базі вже діючих на сьогодні в Україні Правослвних Церков (УПЦ (МП), УПЦ КП, УАПЦ). Але поряд із цим, я особисто не вірю в те, що найближчим часом Московська патріархія надасть автокефалію своєму структурному підрозділу в Україні – УПЦ (МП)... Нажаль...
А за таких умов, зважаючи на виклики часу, Московська патріархія просто залишається і залишиться на узбіччі процесів об'єднання православних в Україні та становлення, на основі такого об'єднання, єдиної помісної Української Православної заявив отець Віктор.

Нагадаємо, що в 2011 році Патріархи чотирьох найстарших церков світу Константинополя, Олександрії, Антіохії, Єрусалиму і предстоятель Автокефальної церкви Кіпру нагадали Святійшому Патріархові Кирилу, що Україна - не "рускій мір"тирьох найстарших церков світу і предстоятель Автокефальної церкви Кіпру нагадали Святійшому Патріархові Кирилу, що Україна - не "рускій мір" і закликали Російську Православну Церкву дотримуватися своєї канонічної території.