Стрімко плине життя — і ось ми знову стоїмо на порозі прийдешнього року благості Божої, знову зустрічаємо велике свято Різдва Господа і Спаса нашого Іісуса Христа. Народні піснеспіви, що прославляють народження Богонемовляти, радісною звісткою осявають наше життя, відтісняючи проблеми й буденні турботи на другий план. У цих духовних гімнах з дитячою щирістю і чистотою відображається душа нашого боголюбного народу, його віра, його вікові надії та сподівання, радість зустрічі з Тим, Хто явив світу путь, істину і життя (Ін. 14: 6).

   З якими почуттями ми повинні думкою приступити до Віфлеємських ясел? Якими словами можемо висловити наше благоговіння перед Таїнством Боговтілення, споглядаючи “Небо — вертеп, престол Херувимський — Діву, ясла — вмістилище, в якому возлежить невмістимий Христос Бог”?

   Таїна втілення Сина Божого ніколи не буде доступна холодному розуму, зухвалому у своїх пошуках, який не знає меж і перешкод. Велике таїнство любові Бога до людини — таємницю Боговтілення — ми осягаємо насамперед своїм серцем, приймаючи в нього новонародженого Богонемовля, оскільки наш розум не може осягнути його і сповнюється смиренням перед Таємницею віри.

Різдвяна радість — це не просто данина традиції або одне зі свят у ряду щорічних святкових    заходів. Це радість утіхи обтяжених гріхами і пристрастями людей, радість довгоочікуваної зустрічі з Отцем після довгої розлуки, радість усвідомлення того, що ми не забуті й не залишені Богом, що ми не приречені на покинутість і вічне вигнання. Прийшов Той, Хто втамує усі наші печалі, візьме на себе наші немочі, витре кожну сльозу (Одкр. 21: 3–4). Відбулася “велика благочестя тайна: Бог явився у плоті” (1 Тим. 3: 16), зникла стіна, що розділяла нас із Богом, людина отримала можливість стати причасником Божого єства (2 Пет. 1: 4). Син Божий, Начальник світу, Отець майбутнього віку (Іс. 9: 6) повертає нам честь і достоїнство дітей Божих і спадкоємців Його Царства. Які проникливі та значущі обітниці Господні, звернуті до тих, хто любить Його: “Не залишу вас сиротами; … Я з вами по всі дні до кінця віку” (Ін. 14: 18; Мф. 28: 20). Воістину — з нами Бог! Воістину вселенська радість сповнює наші душі; радіє Небо, радіє земля. Радіють серця християн, подумки споглядаючи народження Господа, Який прийняв людське єство, щоб усіх нас відродити, спасти і, за словами апостола Павла, вселитись у наші серця (Єф. 3: 17), щоб нам, смертним і зневіреним, подарувати безсмертя і нескінченну радість. Ми постійно молимося, щоб ця радість увійшла до кожної родини, зігріла кожне серце.


   У світі інформації, який і далі стрімко розвивається, в нас все менше й менше залишається часу для живого спілкування. Сучасні технології, покликані полегшити наше життя, роблять людське спілкування поверховим, інформаційний потік розсіює нашу увагу, вселяє суєту в серця, віддаляє від Бога, відчужує один від одного. Свято Різдва Христового — це добрий привід згадати про тих, хто потребує нашої уваги й підтримки, кого може зігріти наша любов і співчуття. Нехай кожна православна сім’я, піднісши молитви подяки Богу й зібравшись за святковим столом, відчує сьогодні радість спілкування та причетності до події, яка єднає всіх нас воєдино.

   Рік, що минає, був нелегким. Економічні потрясіння і, як наслідок, зубожіння людей, невпевненість у завтрашньому дні, страх перед хворобами показали недосконалість людського суспільства, нашу слабкість і беззахисність. У всі часи й за будь-яких обставин Церква словом і ділом підтримувала народ Божий, звершуючи свою спасенну місію. Так було і так буде до кінця віку. Голос Церкви попереджає про те, що причина будь-якої кризи — в самій людині. Ми на власному досвіді переконалися, що цивілізація, побудована на принципах нестримного споживання і нечесної наживи, не принесе людству ні стабільності, ні прогресу, ні творчих злетів. Суспільство, в якому був порушений вектор духовного розвитку, в якому відсутня повага до людей старшого покоління й ведеться цілеспрямована боротьба проти авторитету Церкви, духовних основ життя, приречене на деградацію і виродження.

   Проте Господь не позбавляє нас духовної радості, що виражається у християнському однодумстві. Прикладом цього став візит Святішого Патріарха Кирила до святинь нашої землі. Відвідання Його Святістю України стало для нашої пастви значущою подією 2009 року. Іще раз була засвідчена наша глибока відданість Церковній єдності, тій єдності, що є запорукою миру і процвітання суспільства.

   В новому році, що наступив, перед народом України стоїть відповідальне завдання: ми маємо визначитись із питанням — кому надалі довірити керівництво країною. У зв’язку з цим ще раз підкреслимо, що Церква була і залишається поза політикою, що політичні пріоритети — особиста справа кожного. При цьому ми закликаємо усіх вірних чад Української Православної Церкви посилити молитви і з повною відповідальністю поставитися до свого громадянського обов’язку. Висловлюємо надію, що мир і спокій запанують у нашому суспільстві.

   Вклоняючись нині Богонемовляті Христу, молитимемось Йому про тишу і благоденство, щоб Він просвітив і благословив миром наш народ, щоб разом із Ангелами ми заспівали хвалебний піснеспів: “Слава в вишніх Богу, і на землі мир, в людях благовоління!”.

   Вітаю вас, возлюблені у Господі чада, зі святом Різдва Господа і Бога і Спаса нашого Іісуса Христа і Новим 2010 роком. Нехай наступний рік буде роком Божого милосердя, роком мирним і сприятливим, щоб ми прожили його в благочесті й чистоті, сходячи від сили в силу на шляху вічного спасіння.