У статті на конкретному історичному матеріалі зроблено спробу простежити та проаналізувати процес формування і розвитку діяльності волинських православних братств (друга половина XIX - початок XX ст.) - осередків духовної і світської еліти, які були рушієм у тривалій боротьбі за збереження та розвиток української православної спільноти, її культури.

Вплив православних братств на формування культурно-освітніх традицій Волинського краю
(друга половина xix - початок xx ст.)

Феномен православ'я в Україні визначається його унікальною місією у духовному становленні та всебічному розвитку суспільства. Впродовж всієї вітчизняної історії і особливо на її переломних етапах православна церква неодмінно виступала у ролі потужного і впливового соціального явища, за участю якого відбувалися суспільні процеси фундаментальної ваги. Друга половина XIX - початок XX ст. виявився одним із найзмістовніших періодів світської і церковної історії України [10, с. 10]. У цьому зв'язку особливий інтерес викликають проблеми внутрішнього функціонування православної церкви в Україні, зокрема розвитку її організаційної структури, ієрархії, характеру відносини між кліром і паствою.

Метою нашої наукової розвідки є дослідження культурно-освітньої, благодійно-меценатської, науково-краєзнавчої діяльності православних братств - потужних громадсько-церковних осередків української інтелігенції. Зокрема, нас в першу чергу цікавить розвиток братського руху на історичній території Волині другої половини XIX - початку XX ст., його спрямування на формування культурно-освітніх традицій краю.

Волинь в історії православного просвітництва посідає особливе місце. На території краю виступають на захист національних традиції християнства духовно-просвітницькі центри, де постійно проводилася "робота у справі просвіти народу". Такими центрами були: Почаїв, Остріг, Кременець, Луцьк, Володимир, Четвертня, Дермань, Житомир, Ковель, Романів, Пересопниця, Дворець, Хорошив, Чорна та ін. Кінець XVIII - початок XIX ст. як для України в цілому, так і для Волині зокрема, був часом важливих політичних і соціальних змін. Вони були започатковані наприкінці XVIII ст., коли в результаті трьох поділів перестала існувати Річ Посполита. Остаточно після третього поділу (1795 р.) під владу російської держави відійшла і Західна Волинь [4, с. 12].

Специфіка формування духовно-освітніх традицій була зумовлена особливостями історичного розвитку регіону, який впродовж багатьох століть входив до складу різних держав. У цей період відновлюють свою діяльність православні братства, які відіграли важливу роль у збереженні та відновленні культурно-освітніх традицій краю, виступаючи на захист православ'я та українства. Саме представники інтелігенції, як духовної так і світської, стали основою братств - легальних організацій, у діяльності яких спочатку переважав релігійно-благодійницький напрям, а з посиленням іноземного гніту вони проявляли себе у громадсько-політичному та національно-культурному напрямах [3, с. 122].

В пореформений період кількість церковних братств зростала повільно, хоча Священний Синод постійно нагадував єпархіальним архієреям про необхідність заснування православних братств. Протягом 1864-1880 рр. в імперії виникло всього 63 братства. Однак в період бурхливої діяльності православної церкви в західних губерніях у 1893 році налічувалось вже 159 братств [5, с. 58]. На історичній території Волині було засновано значну кількість православних братств, назвемо лише деякі з найбільш значимих: Луцьке Хрестовоздвиженське, засноване у 1617 р.; Кременецьке Богоявленське Свято-Миколаївське, засноване у 1636 р.; Юнацьке братство, засноване у XVII ст. в Луцьку; Острозьке Кирило-Мефодіївське (1865 р.); Володимир-Волинське Свято-Володимирське (1887 р.); Житомирське Свято-Володимир-Василіївське (1888 р.); Братство імені князів Острозьких (1907 р.); парафіяльні братства [18, с. 74]. На території Волинської губернії в період з 1864 по 1914 рр. загалом відомо 44 зареєстрованих православних братства [1].

У XIX ст. братському руху відводилась роль "виразника великодержавницької ідеї про спільність території та історії слов'янських народів". Окрім загальних рис, притаманних "братському подвижництву" тієї доби, братства поєднували в собі "самобутні національно-етнічні особливості, які впливали на характер їх просвітницької роботи" [16, с. 243].

Уже на початку XX ст. опікунство над церковно-релігійним та духовно-просвітницьким життям суспільства братства взяли в свої руки. Діяльність братств була дуже різнорідна. Одна з основних ділянок праці братств - це безпосередня допомога своїй парафіяльній церкві. В першу чергу братчики займалися оздобою церкви, дбали про її зовнішній вигляд та про урочистість богослужінь і церковних процесій. При цьому багато було зроблено для відновлення історичних пам'яток православ'я. Історія музейної справи на Волині започатковується давньосховищем православного Свято-Володимирського братства в м. Володимирі-Волинську, краєзнавчою діяльністю Братства імені князів Острозьких та Луцьким Хрестовоздвиженським братством [14, с. 112-115].

Меценатська допомога членів і прихильників братства була вагомим матеріальним внеском в організацію та проведення просвітницької діяльності братчиків. Особливо урочисто святкували братчики свої храмове свято, на яке запрошували як представників з вищої світської влади, так і з духовенства. У цей день братство роздавало старцям щедру милостиню, а після урочистого богослужіння влаштовувало для них братський обід. Зазначимо, що традиція організовувати благочинні обіди при церкві та піклування про знедолених на такому суспільно-організаційному рівні була офіційно запроваджена завдяки діяльності братств.

Моральне і духовно-релігійне виховання було також важливим завданням православних організацій. У житті братчиків панував безоглядний послух. Ця традиція була запозичена із правил організації братств XVI ст. Братство (XVII ст.) очолювали старші брати - голова братства, брат-скарбник (шафар), брат-ключник та ін. Кожна їхня вказівка виконувалося безоглядно, а невиконання каралося. Традиція послуху і поваги збереглася і в братствах XIX ст. Наведемо до прикладу структуру та систему управління Кременецького Свято-Миколаївського Богоявленського братства. Управління справами Богоявленського братства належало Загальним зборам членів братства та Раді братства. Контроль за фінансами здійснювала Ревізійна комісія. Усі найважливіші справи вирішувалися на Загальних зборах членів братства "за головування" вікарного єпископа Кременецького. Скликалися "річні збори" один раз на рік у січні; інколи у випадку невідкладної справи "во всякое время года" скликалися надзвичайні збори. До головних функцій Загальних зборів належало: обговорення та затвердження звітів братства; заслуховування протоколів Ревізійної комісії про фінансовий стан братства; обирання на три роки членів Ради та Ревізійної комісії; затвердження змін у Статуті; розподіл основних фінансів; присвоєння звання почесних членів братства особам, які приносили братству особливу користь і т. ін. Постійне управління справами братства належало, як уже зазначалося, Раді братства, до складу якої входило 12 членів: чотири - обов'язкові і вісім, що обиралися Загальними зборами з числа дійсних членів. Рада братства видавала розпорядження та "підтримувала відносини у братських справах". Всі поточні питання також вирішувала Рада братства, але вже за згодою єпископа. Фінансовий річний звіт, та його виконання контролювала Ревізійна комісія. Перевірка видатково-прибуткових книг, видача квитанцій - були основною справою у роботі Ревізійної комісії. Усі члени братства поділялися на дійсних і прихильників. Перші мали право голосу на Загальних зборах, а другі, в міру своїх можливостей, допомагали в діяльності братства. "Лица, оказавшие Братству особую пользу своим влиянием в обществе, или своими трудами, или крупными пожертвованиями, могут быть удостоены звания почетных членов Братства" [2].

На виховання молоді братства звертали особливу увагу і звичайно гуртували її у "молоді" чи "молодецькі" братства, які були складовою основною братства, діяли під його патронатом і під безпосереднім керуванням, проте уособлювали окрему складову гілку. На Загальних зборах братства обирали керівника молодіжної гілки, його помічників, які і скеровували діяльність братства, вносили пропозиції. Приміром, є відомості про створення таких молодіжних гілок при Віленському, Слуцькому, Рогатинівському, Луцькому, Кременецькому братствах. Повага і послух старшим були головними чеснотами молодих братчиків. Братство особливо пильно стежило і за відвідуванням братчиками церкви, за їхнім поводженням не лише в межах церкви чи братства, а й за духовно-моральним вихованням, приватним життям [8, с. 461].

Благодійність була одним з головних завдань діяльності братств, особливо тих, які мали на це матеріальну спроможність. Братчики як тільки можна було постійно допомагали тим, хто потребував підтримки і закликали до цього парафіян. [17, 26]. Особливу опіку звертали на знедолених, немічних, хворих, безхатьків, удів, сиріт, ув'язнених, подорожніх, паломників і т.п. При багатьох братствах були засновані так звані богадільні, сиротинці, "странноприимные дома", "шпиталі - притулки для тих, хто не мав сили самостійно жити з праці своїх рук" [11, с. 124].

Велику увагу і значний обсяг своєї діяльності братства приділяли розвитку освітніх традицій краю, заснуванню шкіл, вихованню молоді в дусі інтелектуально-освічених, духовно-культурних традицій. За сприянням братств створюються освітні центри православної спільноти, якими у XX ст. стають братські школи - один з найголовніших засобів боротьби проти полонізації та окатоличення, в яких було представлено цілісні програми так званого слов'яно-еллінського навчання; а також з просвітницькою метою організовуються народні недільні бесіди та читальні при братських бібліотеках. Значення братських шкіл величезне - саме вони виховували нове покоління не тільки світських, але й духовно-освічених громадян. Перші братські школи на Волині виникли при Луцькому Хрестовоздвиженському, Кременецькому Богоявленському, Луцькому Юнацькому братствах [6, с. 785]. Зберігся "Порядок школи", згідно з яким учитель, або повинен був бути "побожний, скромний, не гнівливий, не срамослов, не чародій, не сміхун, не байкар, не прихильник єресей, а підмога благочестя, що являє собою образ добра в усьому". Виховувати дітей повинні так, щоб "не залишився винен ні за одного Богу Вседержителеві, і потім батькам їх, і йому самому". Серед учнів, незважаючи на їхній соціальний стан, виховували повагу і почуття рівноправ'я: "Для вчителя всі учні мали бути рівні, як рівні перед самим Богом, - діти багатих і сироти вбогі, і ті, що по вулиці ходять поживи просити". [15, с. 67]. Був запроваджений демократичний принцип громадського контролю за школою через обраних усім складом братства двох представників [13, с. 747].

Перелік предметів, що викладали в братських школах в основному був універсальний: Закон Божий, слов'янська мова, арифметика, церковнослов'янська граматика, катехізис, історія Старого й Нового Заповітів, "об'ясняли смысл праздников и постов, годичный цикл богослужений" [12, с. 21-22]. На першому місці в братських школах стояло викладання слов'янської мови. Ми особливо підкреслюємо цю обставину тому, що в історичній літературі нерідко можна зустріти твердження, ніби впорядковані за зразком єзуїтських шкіл, братські школи, щоб досягнути такого ж рівня, чільне місце у викладанні відводили латинській. Вивчення слов'янської мови було для братчиків необхідністю і одним із засобів захисту православ'я та збереження культурно-національних традицій. Захищаючи слов'янську мову від утисків, діячі братських шкіл, природно, повинні були звернути особливу увагу на розробку та викладання слов'янської мови. Принаймні "Порядок школьный" Луцької школи зазначає, що навіть вищі науки - риторика і діалектика та різні філософські твори перекладено руською мовою для шкільного використання [9, с. 61-62].

Братські школи Волині, як і всієї України, в першу чергу були тими духовними освітніми закладами, які відрізнялись від єзуїтських колегій польського зразка високим рівнем духовності. Як ніде, тут панувала християнська мораль, братолюбіє, в їх стінах готували кандидатів до "душепастирського служіння" з високими богословськими знаннями й національною свідомістю [7, с. 134-135]. Братські школи історичної Волині, або церковно-парафіяльні школи якими опікувалися братчики виховували покоління свідомої української освіченої православної молоді, яка не лише "зуміла зберегти найбільший скарб своєї душі - рідну православну віру, але й навчилась захищати її від ворогів і нести набуті знання й практичний досвід до волинян, вкладаючи в їхні серця основи християнської моралі" [15, с. 64-65].

Однією з основних справ, якими опікувалися братства - це друкарська. Найчастіше друкарні створювалися при братствах, монастирях, церквах. Приміром, такими друкарнями на Волині були Острозька, Почаївська, Кременецька, Дерманська, Четвертинська, Рохманівська, Чернчицька, Луцька. Зокрема, Кременецька друкарня, відома як "монастирська" або як "братська", організована при братстві Богоявленського монастиря і, свого часу, відіграла важливу роль у справі організації духовно-просвітницької діяльності волинського духовенства. За історію її існування було видано: "Грамматика, или письменница языка словенского, тщателем и вкратце издано в Кременце", "Синод... в церкви кафедральной луцкой отправованый" Афанасія Пузини та "О мистериях, или тайнах посполитости" Сильвестра Косова [6, с. 775-776]. Кременецька "Грамматика" - невелика за розміром книга - у 1/8 аркуша і 208 сторінок. Кременецька граматика складається з чотирьох розділів, в яких викладено основи орфографії, етимології, синтаксису. Структура Кременецької граматики здебільшого тотожна до граматики Мелетія Смотрицького. Відмінність полягає в тому, що граматика Смотрицького була призначена, в основному, для викладачів, а Кременецька - для вихованців братської школи [6, с. 787].

Отже, наукові дослідження, які ми маємо, дозволяють зробити висновок, що процес розвитку освітніх традицій тогочасного суспільства на Волині займав одне з основних місць серед потужної і плідної праці української православної інтелігенції, яка, з метою консолідації і максимального впливу на суспільну свідомість, пропагувала ідею об'єднання в братський громадський союз шкільну молодь. Це була виправдана ідея, оскільки таким чином братський союз мав змогу не лише опікуватись своєю молоддю, виховувати на сталих культурно-освітніх, національних традиціях, але й контролювати та направляти їх діяльність у потрібне русло, корисне для загальної справи охорони та поширення християнських православних цінностей в суспільстві.

1. Державний архів Житомирської області. - Ф. 158.- Оп. 1. - Спр. 377. - Арк. 4-9.
2. Державний архів Тернопільської області. - Ф. 148. - Оп. 5. - Спр. 217.
3. Бойко О. Д. Історія України: Навч. посібн. 3-тє вид., доп. / Олександр Дмитрович Бойко. / К.: Академвидав, 2007. - 688 с.
4. Влодек П. Православ'я на Волині / Петро Влодек, протоієрей. - Луцьк: Надстир'я, 1996. - 35 с.
5. Жилюк С. І. Російська православна церква на Волині (1793-1917 рр.) / Сергій Іванович Жилюк. - Житомир: Журфонд, 1996. - 174 с.
6. Краткие исторические сведения о бывших на Волыни православных типографиях // Волынские епархиальные ведомости. - 1877. - № 23. - Часть неоф. - С. 765-791.
7. Линчевский М. Педагогия древних братских школ и преимущественно древней Киевской академии / М. Линчевский // Труды Киевской Духовной Академии. - 1870. - Т. III. - С. 131-142.
8. Макарий. История Русской церкви / Макарий (Булгаков), митрополит. - Книга 6. Период самостоятельности Русской церкви (1581-1881 гг.). Западнорусская митрополия (1589-1654 гг.). - М.: Издательство Спасо-Преображенского Валаамского монастыря, 1996. - 786 с.
9. Мединський Є. М. Братські школи України і Білорусіїї в XVI-XVII століттях / Є. М. Мединський. - Київ: Державне уч-бово-педагогічне видавництво "Радянська школа", 1958. - 210 с.
10. Надтока Г. М. Православна церква в Україні 1900-1917 років: соціально-релігійний аспект / Геннадій Михайлович Надтока. - К.: Знання, 1998. - 271 с.
11. Огієнко І. І. Українська церква: Нариси з історії Української православної церкви: в 2 т. / І. І. Огієнко. - К.: Україна, 1993. - Т. 1 - 2. - 1993. - 284 с.
12. Отчет Кременецкого Богоявленского Свято-Николаевского братства за 1890 год // Волынские Епархиальные Ведомости. - 1891. - Ч. оф. - № 1 - 2. - С. 2-28.
13. Отчет о деятельности Луцкого православного Крестовоздвиженского братства за 1893-1894 года // Волынские епархиальные ведомости. - 1895. - № 22. - Ч. неоф. - С. 735-755.
14. Папков А. А. Церковные братства. Критико-статистический очерк о положении церковних братств к началу 1893 года / А. А. Папков. - СПб., 1895. - 287 с.
15. Рожко В. Є. Духовні православні освітні заклади Волині X - XX ст.: Історико-краєзнавчий нарис / В. Є. Рожко. - Луцьк: Медіа, 2002. - 280 с.
16. Сажок О. Історія бібліотечної та видавничої діяльності церковних православних братств Волинської губернії у другій половині XIX - на початку XX ст. / О. Сажок // Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії: Збірник наукових праць: Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 16. - Рівне: Рівненський державний гуманітарний університет, 2009. - 313 с.
17. Теодорович Н. И. Город Кременец Волынской губернии. Исторический очерк / Николай Иванович Теодорович. - Почаев, 1894. - 70 с.
18. 1000-ліття Православ'я на Волині / [Упорядник М. Моліс (о. Миколай)]. - Дубно, 1992. - 149 с.

Богословська освіта і наука в Україні