Формування єдиної, сучасної нації грунтуватиметься на утвердженні принципів духовності, розвитку та збереженя культурної спадщини, формування нового привабливого іміджу України. "Людина розумна" на межі епох виявилася нездатною подолати всілякі кризи життя, а тому загострився інтерес до "людини духовної", за В.Вернадським, "ноосферної", яка по-новому ставиться до життєвих проблем, усвідомлюючи необхідність утвердження духовних цінностей та ідеалів з метою уникнення глобальної катастрофи, переживаючи революційний стрибок у свідомості й розумінні глибинної сутності світу й себе. Готуючи майбутніх керівників, лідерів підприємств, управлінців, спеціалістів з вищою освітою, котрі будуть працювати та розбудовувати нашу країну, можна пригадати слова Конфуція: «Якщо знать дотримується традицій і законів держави, то народом керувати легко».
Мета дослідження. Визначити можливість використання в педагогічному процесі надбань православної культури для підготовки майбутніх педагогів та спеціалістів різних спеціальностей для формування ціннісно-духовної орієнтації.
Актуальність дослідження. Економіка і політика вторинні стосовно культури, духовності та моралі. Спочатку потрібно відродити і сформувати національну культуру, дух народу, а потім уже на основі цього розвивати економіку. Згадаймо, наскільки швидко змогли розбудувати свою економіку Німеччина та Японія після поразки у Другій світовій війні. Перед ними постало дуже важке завдання, а саме, як у понадтяжких економічних умовах не дати цинізму, бездуховності, розпачу заволодіти душами, пригнічених поразкою, народів. Зокрема, на батьківщині Гете і Канта на заміну нацистської ідеології ввели релігійне виховання. Найпоширенiшим е уявлення про духовне в людинi як про її релiгiйнiсть i вiдданiсть Боговi. Духовнiсть визначаеться духовним типом поведiнки, який проявляеться в утвердженнi у своєму життi гуманiстичних та естетичних загальнолюдських iдеалiв. Духовний саморозвиток, метою якого є самовдосконалення, розглядається і як свiдоме керування своєю дiяльнiстю й поведiнкою вiдповiдно до духовних цiннiсних орiєнтацiй (Ж.Юзвак). У педагогічному словнику поняття «духовність» тлумачиться як індивідуальна вираженість особистості у системі двох фундаментальних потреб:
1) ідеальної потреби пізнання світу, себе, сенсу й призначенння свого життя;
2) соціальної потреби жити, діяти для інших (готовність прийти на допомогу, розділити радість і горе).
Здійснений критеріальний підхід дозволяє сформувати базисні поняття для ціннісної підготовки фахівця у ВНЗ.
Сучасна духовна криза призвела до розпаду звичних форм організації життя, втрати ідеалів, ерозії та деформації системи цінностей, різкого падіння моральності. Духовності потрібно вчити, як вчать іншим предметам. В.В Зеньковський писав: „Можна привити будь-які навички, передавати ті чи інші знання, якщо цього вимагає життям, проте з педагогічної точки зору ясно, що будь-яка програма виховання має бути такою, щоб ці навички і знання не зовнішньо, не механічно закріпляються в особистості, а пов'язується з її внутрішнім змістом, з її внутрішнім життям. Педагогічно плідним можна визначити лише те засвоєння навичок чи знань, котре пов'язується з життям самої особистості..." [1, c. 28]. Така спрямованість освіти досконало напрацьована православною культурою. Завдання державної системи освіти - зберегти спадкоємність вітчизняних культурних традицій. Наше юнацтво не може бути іноземцем у власній країні, ми й так опинились у стані онтологічного „зсуву".
Григорій Богослов ( IV ст.) наголошував, що починаючи виправлення людських душ, потрібно остерігатися, щоб „не виявитися поганими живописцями чужої чесноти". Усі види православного мистецтва художніми засобами звертаються до внутрішнього світу людини, закликають до її духовного вдосконалення. Тому православне мистецтво називають - „шляхом горнього сходження" (П.О. Флоренський), „незримою сходинкою до християнства" (М.В. Гоголь), „художнім тайнодійством"(Максим Сповідник), „умоглядом у фарбах" (Є.М. Трубецькой). Освіта може бути своєрідною пропедевтикою вітчизняної духовності. У сучасній інформації, слово „духовність" посідає одне з провідних місць. Наукові джерела свідчать, що кожен розуміє духовність відповідно власним спрямуванням і соціальній орієнтації. Ми трактуємо духовність за означенням О.П. Рудницької, як специфічну потребу пізнання світу, самого себе, смислу і призначення свого життя, що виявляється у багатстві внутрішнього світу особистості [2, c. 61]. Вище наведене визначення духовності свідчить про його багатомірність та різноаспектність. Складність феномену духовності вимагає напрацювання його категоріальної структури.
Пропонується чотири головних критерії духовного розвитку майбутніх вчителів засобами православного образотворчого мистецтва. Першим є критерій готовності особистості до духовного самовдосконалення. Другим - критерій теоретичного усвідомлення шляхів духовного розвитку засобами православного образотворчого мистецтва. Третім - критерій практичного вміння духовного вдосконалення засобами православного іконопису. Четвертим - критерій сформованості педагогіко-проективних умінь.
Ми розглянемо два найбільш важливих.
І. Критерій готовності особистості до духовного самовдосконалення.
Духовне життя починається з потреби у „змісті", у визначенні виправданості життя через співставлення з вищими цінностями. І.О. Ільїн підкреслював, що школа повинна жадати від дитини „ ... наявності в її житті все визначаючої цінності". У цьому зв'язку педагогічна діяльність стає органічною частиною духовного розвитку студентів та учнів. Педагогіка - це сфера духовна, а вчительська діяльність - професійно-духовна за своєю сутністю. Тому майбутній вчитель повинен осмислити необхідність духовного самовдосконалення. З цією метою важливо використати аксіологічну глибину здобутків православного мистецтва, які, починаючи з часів Київської Русі, залишаються „учительними". Сакральні мистецькі здобутки формують усвідомлення людиною змісту життя, вдумливого, осмислення світу, цілісної мудрості світорозумінні та правильної ієрархії цінностей. Учитель повинен збагнути головне призначення „премудрого художества". Головний зміст сакрального мистецтва вбачається у створенні таких художніх цінностей, які б допомогли людині збагнути Істину. Тому всі художньо-композиційні засоби спрямовуються на залучення особи до Одкровення. Православне мистецтво своєю архітектурою, фресками, іконописом не лише залучає до духовних цінностей, але й допомагає особистості впорядкувати духовний світ, сприйняти істинний, ціннісний ряд. Усі цінності в православ'ї ієрархізовані, їх впорядкування здійснено за аксіологічною шкалою, в основу якої закладені критерії духовності. У православ'ї встановлений ціннісний ряд, що називається „лєствицею", де духовні цінності випереджують моральні. Така лєствиця ґрунтується на тому, що православ'я зуміло побачити природу людини, як духовно орієнтованої істоти, для якої світ духовних цінностей є не менш значущим, чим світ матеріальних інтересів.
ІІ. Критерій практичного вміння духовного вдосконалення засобами православного іконопису.
Відчути духовну красу православного мистецтва вдається не кожному, а лише тому, хто духовно піднявся до її споглядання та осмислення. Для християнської свідомості краса - це не самоціль, а один із шляхів, які ведуть до духовного життя. До такого шляху закликає нас А. Рубльов в іконі „Трійця", він включає споглядальника в поле ікон. Багато сучасних художників, зокрема модерністів, шукають художніх засобів приєднання глядача до живописної дії. В іконопису така можливість реалізована багато віків тому, зокрема, відсутністю профільних ликів святих (усі три лики в іконі повернуті до споглядальника) та методом „зворотної" перспективи. Ікона „Трійця" є красномовним прикладом можливостей включення людини в духовний простір живопису. Четверта грань столу на іконі пуста, вона для кожного з нас і передбачає залучення споглядальника до духовного виміру буття, до усвідомлення необхідності приєднання до духовної трапези. Використання „зворотної" перспективи у цій іконі - це не композиційний прийом , а високе богословське прозріння автора, це приєднання до смислу життя. При спілкування з іконою започатковується духовне пробудження, розуміння сакрального смислу і мови ікони. Поступово і повільно проникає споглядальник у смисл іконопису. Він сприймається вже не лише як художня чи культурна цінність, а як художнє одкровення духовного досвіду - „умогляд у фарбах". Таке педагогічне спілкування з іконою передбачає здійснення комунікації в атмосфері певної тиші внутрішнього світу. Велику педагогічну цінність мають антропологічні аспекти читання сакральних творів мистецтва. Так, Ориген (ІІ-ІІІ ст.) розрізняв три змісти, які він тісно пов'язував з антропологією: „буквальний", - відповідав тілу „моральний" - душі; „духовний" - духу. При цьому моральний зміст часто виявляється ширшим за етичну область, він виокремлюється з містичного сенсу й виражає зміст духовного життя [3, c. 266]. Педагогічна цінність духовного змісту полягає в спрямуванні на поєднання споглядального та діяльного життя особистості.

ВИСНОВКИ.
Майбутньому вчителю слід ґрунтовно збагнути категоріальний апарат мистецтва, який докорінно відрізняється від світського мистецтва. Провідним в православному мистецтві є такі світоглядні категорії: * Канонічність як художнє втілення Істини; * Софійність мистецтва як причетність Вищій Красі; * Соборність як системність морально-етичної орієнтації; * Світлоносність як категорія просвітлення і преображення особистості Майбутній вчитель має добре орієнтуватися в православному мистецькому просторі, вміти „читати" колористично-композиційні характеристики за якими стоїть збагнення духовних реалій. Наприклад, у православному іконописі преподобному Андрію Рубльову вдалося виразити „умонезбагненну" ідею „Трійці". Такої висоти художнього втілення духовних цінностей не знала ні візантійська патристика, ні західна схоластика. Ідею єдності „не злитно поєднаних" і „неподільно поділювальних" іпостасей, іконописець зумів з допомогою художньо-композиційних методів довершено втілити в живописі. У допомогу розкриттю сюжетів іконопису доцільно залучити фрагменти Священного Писання, використовуючи твори християнських мислителів, а також приклади з художньої літератури (вірші, казки з моральним змістом). Українська історія та культура має всі необхідні елементи та надбання для зміцнення духовності. Надзвичайно важливим фактором в даному випадку відіграє православна віра. Тому необхідно як повніше використовувати всі її надбання.

Література
1. Зеньковский В. В. Проблемы воспитания в свете христианской антропологии. Отв. ред. и сост. П. В. Алексеев. - М.: Школа-Пресс, 1996. - 272 с.
2. Рудницька О. П. Педагогіка: загальна та мистецька. Навч. посібник. - К.: 2002. - 270 с.
3. Бычков В. В. AESTHETICA PATRUM: Эстетика Отцов Церкви. Апологеты. Блаженный Августин. - М.: Ладомир, 1995. - 593 с.