Проблема підготовки майбутніх педагогів є однією з найактуальніших у багатьох сферах суспільного життя. Адже всі перетворення, які відбуваються у суспільстві взагалі і у сфері освіти зокрема, зосереджуються на особистості вчителя - ключовій фігурі суспільства ХХІ століття.
Важливість ролі вчителя зумовлена тим, що освіта - це єдиний соціальний інститут, через який проходить кожна людина. Завдяки діяльності вчителя реалізується державна політика у створенні потенціалу нації, розвитку вітчизняної науки, техніки, культури у збереженні та примноженні культурної спадщини і формуванні людини майбутнього.
Нова модель учителя передбачає розвиненість гуманістично спрямованої системи ціннісних орієнтацій, що забезпечують успішну аксіологічну діяльність і формування світоглядних позицій; наявність чіткої системи індивідуальних норм поведінки та індивідуальних методів педагогічної діяльності; сформованість соціальних почуттів, які зумовлюють емоціональну активність і визначають особистісний зміст педагогічної діяльності.
Мета статті: виокреслити і охарактеризувати психолого-педагогічні умови формування духовних цінностей майбутніх педагогів
Значимість цінностей, як організатора людської діяльності, підкреслюється багатьма дослідниками в галузі філософії (А.Здравомислов, Е.Ільєнков, В.Тугаринов та інші). Більше того, в багатьох філософських і психологічних концепціях (Л.Гозман, М.Каган, С.Рубінштейн, В.Ядов тощо) саме цінностям відводиться вищій рівень у диспозиційно-ієрархічній структурі особистості. На думку О.Гогоберідзе [2], цінності визначають смисл життя людини, в тому числі й професійного, як стрижень життєвої стратегії, а відтак ціннісні орієнтації - найважливіший компонент у структурі особистості, який виконує функцію організації і регулювання будь-якої діяльності.
Ураховуючи, що за останні десятиріччя значно підвищилася роль цінностей у житті суспільства, й, зокрема, в освіті як одній з його інституцій, все більша частина науковців і освітян проголошує необхідність здійснення педагогічної діяльності на аксіологічних засадах. Отже йдеться про виокремлення в контексті полікритеріального підходу його аксіологічної складової. Щоб визначити сутність аксіологічного підходу та його значення для формування педагогічної свідомості майбутнього педагога подамо стислий аналіз базових понять.
Змістовно поняття „цінність" використовувалось людством ще за часів глибокої давнини, але в науковий обіг було введено в другій половині ХІХ століття німецьким філософом Р.Лотце [6]. Відтоді проблематика цінностей, ціннісних орієнтацій стала поширюватися, перетворившись на важливий об'єкт наукових досліджень у галузі філософії, соціології, психології, етики, педагогіки тощо. Поняття ж „аксіологія" було використане як наукове дещо пізніше - на початку ХХ століття французьким філософом П.Лапі, який застосував його для виділення галузі філософії, яка досліджувала проблему цінностей. Лінгвістичне походження терміну - від грецького „axio" - цінність, вартість і „logos" - слово, вчення.
У сучасному тлумаченні поняття мають місце певні розбіжності. Зокрема, у філософському словнику за редакцією І Фролова [12] аксіологія визначається як філософське дослідження природи цінностей. З точки зору укладачів сучасного філософського словника аксіологія розглядається як вчення про форми й способи ціннісного проектування людиною своїх життєвих орієнтацій, вибору орієнтирів для теперішнього життя й оцінки минулого. У філософському словнику соціальних термінів [11] аксіологія визначається як теорія цінностей. Ураховуючи, що в загально філософському розумінні поняття „цінності" охоплює предмети, явища та їхні властивості, які потрібні людині для задоволення своїх потреб та інтересів, то можна вважати, що аксіологія в найширшому розумінні виступає як теорія цінностей.
Багатогранність базового поняття „цінності" сприяла розгортанню наукових досліджень стосовно визначення його сутності, змісту й структури, але з іншого боку - позначилося на істотній неоднозначності позицій дослідників, оскільки в процесі вивчення феномену автори пов'язували вихідне поняття з іншими, близькими за контекстом. Наприклад, з поняттям „смисл". І в цьому плані першість належить видатним психологам Л.Виготському й О.Леонтьєву. Перший розумів смисл як динамічну систему, що являє собою єдність афективних та інтелектуальних процесів [1]; другий, підкреслюючи значущість для людини зовнішніх стимуляторів діяльності, звертав увагу на усвідомленість нею смислу власної дії [6]. Деякі послідовники О.Леонтьєва, зокрема Д.Леонтьєв [7] вважають, що особистість можна розглядати як багатокомпонентне смислоутворення.
У багатьох працях проблема смислу змикалася з проблемою цінностей. У своїй монографії Н.Ткачова [10] наводить численні приклади стосовно такого розуміння феномену, зокрема точку зору А.Голда й Дж.Шоттера, які стверджували, що для розуміння смислу дій окремої людини необхідно скласти уявлення про її моральні й соціальні правила (цінності). Вітчизняні науковці С.Гусєв, М.Казакіна, Г.Тульчинський також притримуються думки щодо близькості сутності смислів і цінностей. Узагальнено (і ми погоджуємося з цим) можна висловити їхню думку як розуміння світу людини через світ цінностей, сповнений для неї смислом.
У деяких дослідженнях, зокрема А.Здравомислов [3], А.Ярошенко [14] обстоюється близькість і зв'язок понять „цінність" і „потреба", „цінність" та „ідеал". Потреба як чинник діяльності спонукає до певного вибору орієнтирів у відповідності до системи сповідуваних нею цінностей. Ідеал же в такому контексті виступає як еталон, досконалий взірець з точки зору ціннісного моделювання реальності. Логічно розвивають цю думку міркування В.Загвязинського зі співавторами, підкреслюючи, що на сьогодні актуальним є ідеал, який орієнтує особистість на засвоєння гуманістичних цінностей.
У значній кількості наукових праць, зокрема А.Здравомислова [3], В.Ольшанського [8], В.Ядова [15] йдеться про значущість соціальних цінностей і результату їх опанування на індивідуальному рівні, який розкривається через поняття „ціннісні орієнтації", що вперше було запропоновано до наукового тезаурусу в радянські часи саме В.Ольшанським. У його інтерпретації ціннісні орієнтації розглядаються як система особистісних цінностей людини, детермінованих певними соціально-психологічними факторами, тобто як один із способів (або конструктів) функціонування в свідомості індивіда. Ця теза виступає особливо актуальною в контексті нашого дослідження, оскільки вказує на тісний зв'язок (і вплив) цінностей на свідомість людини (в т.ч. й професійну). Означена думка розвинена також у спільній праці А.Здравомислова й В.Ядова [15]. З їхньої точки зору ціннісні орієнтації як компонент структури особистості уявляє собою певну вісь свідомості, навколо якої обертаються помисли й почуття особистості, і під кутом зору якої розв'язуються численні життєві питання.
У цьому контексті нас, у першу чергу, цікавить кут зору психологів, які визначають ціннісні орієнтації як: цілісну систему усвідомлених ставлень особистості до суспільства, праці й самої себе (В.М'ясищев), взаємопроникнення смислу й значення (О.Леонтьєв), загальну спрямованість особистості на ті чи інші цінності (Б.Ананьєв). Н.Кузнєцов [7] указує на те, що ціннісні орієнтації індивіда дозволяють функціонувати ціннісній свідомості (виділено нами) як цілісному психічному феномену, що виступає провідним регулятором дій суб'єкта.
Словникове тлумачення ціннісних орієнтацій [12] подається як відображення в свідомості людини цінностей, що визнаються нею як стратегічні життєві цілі й загальні світоглядні орієнтири. У словниковій статті також вказується на взаємозв'язок понять „цінності" й „ціннісні орієнтації" та їх відмінність. Розрізнення найчастіше проводиться за віссю „загальне - індивідуальне", або - „те, що існує реально, - те, що рефлексивно усвідомлюється". Але більш логічною, на наш погляд, є думка про цінності як аспект мотивації, а ціннісні орієнтації - суб'єктивні концепції цінностей або різновидів соціальних настанов [там само, с. 43].
Нам близька думка Є.Подольської, яка визначає ціннісні орієнтації як генеральну лінію життя людини через сукупність 3-х компонентів: когнітивного, смислового, посередництвом якого відбувається пізнання реальності й, відповідно, вироблення ціннісного ставлення; емоційного, що виявляє переживання, ставлення до цінностей і поведінкового, який означає готовність до дії [9]. До деякої міри синонімом обговорюваного поняття ми вважаємо поняття „смисложиттєві орієнтації", яке обстоюють Д.Леонтьєв [7], О.Фонарьов [13]. Цю думку ми розвинемо в наступному розділі стосовно формування професійних ціннісних орієнтацій як одного з векторів професійної свідомості.
Теоретико-методологічний, психолого-педагогічний, порівняльний і системний аналіз теоретичних і прикладних досліджень у межах проблеми формування професійних ціннісних орієнтацій дозволяє говорити про утвердження тенденції переорієнтації вищої професійної педагогічної освіти з підготовки вчителя, здатного лише на відтворення традиційної моделі педагогічної діяльності, на підготовку компетентного педагога-професіонала з розвиненою суб'єктною позицією, здатного до проектування ефективного освітнього середовища на засадах цінностей розвитку особистості дитини, власного професійного й особистісного зростання. Нове розуміння підвалин професійної підготовки потребує розробки й осмислення нового категоріального апарату в контексті розвитку вищої педагогічної освіти, де увага акцентується не на дослідженні структурних і функціональних компонентів діяльності педагога, а зосереджується на вивченні його професійної свідомості як суб'єкта діяльності, що скеровує розвиток рефлексії, ціннісних смислів, орієнтацій тощо.
Організаційною формою навчання виступали інтерактивні технології, зокрема проектно-проблемні семінари (наприклад, при вивчення тем зі Вступу до фаху: „Культурно-історична місія педагога"; „Педагог - професіонал і особистість"; „Цінності й смисли педагогічної професії" тощо). Студенти з перших занять розуміли, що їхня точка зору є важливою, переконувалися в тому, що проблеми сучасної освіти, професійної підготовки не мають однозначних і готових рішень. У підсумку семінару відбувалася його колективна рефлексія, оцінка виробленого колективного продукту. Логічним продовженням теоретичного заняття (проблемного семінару) була організаційно-діяльнісна гра на етапі моделювання, тобто безпосереднього проектування програми особистісного саморозвитку й перспектив професійного становлення й зростання, програм самоосвіти тощо. У процесі моделювання використовувалися результати діагностики й самодіагностики.
У процесі експериментальної роботи ми використовували серед інших інтерактивних форм (проблемні лекції, моделювання професійної діяльності тощо) і таку порівняно нову, як модеративний семінар, яка виявилася надзвичайно ефективною з точки зору розвитку не тільки професійного мислення в його показниках (рефлексія, прогнозування, оцінювання, креативність), але й педагогічної спрямованості через усвідомлений вибір цінностей, вироблення нових смислів, корекцію Я-професійного образу, що відбувалося в процесі колективного проживання ситуації (через переживання кожного учасника). Для кожного такого семінару добирався відповідний зміст, який містив не тільки коло проблем, але й мав високу емоційну насиченість, яка „запускала" механізм переживання, причетності, духовного піднесення. Створенню комфортного психоемоційного, творчого настрою сприяли короткі попередні „розігріваючі" вправи, спрямовані на об'єднання утворених мікрогруп.
Як показав досвід, проблемно-проектний семінар як дворівнева інтерактивна технологія виявився оптимальною формою створення навчально-професійної спільноти студентів і педагогів - „співбуттєвого простору", що дозволяє реалізувати умову персональної включеності, причетності до вироблення суспільно-значущого продукту, емоційного піднесення. Таким чином, кожен студент був умотивований логікою просування від усвідомлення ролі педагога до власне професійної діяльності і конструктивно включався в групову роботу по вирішенню завдань моделювання.
Висновки. Отже, аналіз наукових джерел з проблеми ціннісних орієнтацій дозволяє зробити висновки, що, по-перше, ціннісні орієнтації є засобом виявлення суб'єктного ставлення індивіда до навколишнього, а, по-друге, (що є суттєвим для контексту нашого дослідження) ціннісні орієнтації можна вважати інтегральним психічним новоутворенням, яке забезпечує цілісність свідомості, емоційно-чуттєвої сфери й поведінки суб'єкта. Численні дослідження проблеми цінностей, смислів, орієнтацій у контексті гуманітарних наук сприяли становленню й утвердженню поруч із системним, особистісним, діяльнісним, суб'єктним та іншими підходами й аксіологічного підходу, що свідчить про надзвичайну важливість у гуманістичному розвитку людства. І якщо філософи, соціологи, історики розглядають, переважно, теоретичні аспекти цінностей, то специфіка цієї проблематики в галузі педагогіки полягає в прикладному аспекті, оскільки виникає необхідність не тільки у визначенні провідних для педагогічного процесу цінностей, але й пошуку ефективних технологій їхньої трансляції молодому поколінню, формуванню суб'єктивної системи цінностей.

Література
1. Выготский Л. С. Мышление и речь / Л. С. Выготский. - М. : Лабиринт, 2005. - 352 с.
2. Гогоберидзе А. Г. Теоретические основы развития субъектной позиции студента в условиях высшего профессионально-педагогического образования : автореф. дис. на соиск. учен. степ. доктора пед. наук : спец. 13.00.01 " Общая педагогика, история педагогики и образования "/ А. Г. Гогоберидзе. - СПб., 2002. - 34 с.
3. Здравомыслов А. Г. Потребности. Интересы. Ценности / А. Г. Здравомыслов. - М. : Политиздат, 1986. - 223 с.
4. Загвязинский В. И. Идеал, гармония и реальность в системе гуманистического воспитания / В. И. Загвязинский, Ш. А. Амонашвили, А. Ф. Закирова // Педагогика. - 2002. - № 9. - С. 3-10.
5. Краткий психологический словарь / под общ. ред. Петровского А., Ярошевского М. - Ростов на Дону : Феникс, 1999. - 512 с.
6. Леонтьев А. Н. Философия психологии : из научного наследия / А. Н. Леонтьев. - М. : Изд-во МГУ, 1994. - 228 с.
7. Леонтьев Д. А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой деятельности / Д. А. Леонтьев. - М. : Смысл, 1999. - 487 с.
8. Ольшанский В. Личность и социальные ценности / В. Ольшанский // Социология в СССР : в 2 т.- М., 1966. - Т. 1. - 532 с.; Т. 2. - 504 с.
9. Подольська Є. А. Аксіологічний аспект діяльності і методологічні проблеми соціологічного аналізу : автореф. дис. на здобуття наук. ступ. доктора соціол. наук : спец. 22.00.04 "Спеціальні та галузеві соціології" / Є. А. Подольська. - Х., 1992. - 36 с.
10. Ткачова Н. О. Аксіологічний підхід до організації педагогічного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі / Н. О. Ткачова. - Х. : Каравела, 2006. - 300 с
11. Філософський словник соціальних термінів / за ред. Андрущенка В. - Х. : Вид-во "Корвін", 2002. - 672 с.
12. Философский словарь / под ред. И. Фролова. - М. : Политиздат, 1986. - 590 с.
13. Фонарев А. Р. Психология личностного становления педагога-профессионала : автореф. дис. на соиск. учен. степ. доктора психол. наук спец. 19.00.13 "Психология развития, акмеология" / А. Р. Фонарев. - Калуга, 2007. - 46 с.
14. Ярошенко А. О. Ціннісний дискурс освіти : моногр. / А. О. Ярошенко.- К. : НПУ імені М. П. Драгоманова, 2004. - 156 с.
15. Ядов В. А. О диспозиционной регуляции социального поведения личности / В. А. Ядов // Методологические проблемы социальной психологии. - М., 1975. - С. 89-106.