Історія людського суспільства поклала на батькову голову відповідальність за своїх дітей, за організацію життя родини, коронувавши їх як найперших і незамінних вихователів у житті кожної людини. Без батьківської мудрості нема виховної сили сім'ї. Батьківська мудрість є духовним надбанням дітей, сімейні стосунки побудовані на громадянському обов'язку, відповідальності, мудрій любові й вимогливій мудрості батька й матері, стають величезною виховною силою.
У сім'ї однаково важлива роль належить як батькові, так і матері. Про силу виховного впливу батьків красномовно говорять такі українські народні прислів'я і приказки: «який кущ, така й хворостина, який батько, така й дитина». «Які мамо й тато, таке й дитятко» слово батька та матері для дитини має авторитетне значення.
Спочатку є тільки любов. Мама - найкраща, найдобріша. Батько - найдужчий, найсміливіший. Хоч би якими вони не виглядали в очах інших, у малюка свій власний погляд. Найближчі, найрідніші - і найкращі. Він ще не зіставляє, не порівнює. Просто наділяє їх усіма чеснотами. За старих часів вважали, що влада батька має небесне походження. Про шанування батьків існувала окрема заповідь, а хто не дотримувався цієї заповіді, то Бог жорстоко карав дітей. Батьки також відповідають за свою сім'ю перед суспільством і законом. Батьки мають велику владу і повинні мати авторитет у своїй сім'ї. Хоч кожна сім'я є колектив. Все ж батьки і діти відрізняються тим, що перші керують сім'єю а інші використовуються в сім'ї. Народ засуджує тих, хто не виконує свої батьківські обов'язки. Дітей повинні виховувати батько з матір'ю. Слово отець - мати, батько - мати належать до одного з найбільш характерних атрибутів українського фольклору.
Мати - найрідніша, наймиліша, найдорожча. З якою радісною усмішкою вимовляє дитина це дивовижне, сонячне слово. Ідеал матері, яка виносить дитину під своїм серцем і проводить на світ, зігріває теплом, ласкою і палкою любов'ю, виховує в ній доброту і світлий розум, плекає чуйність і доброзичливість, широко відображений в українському фольклорі. Рідна мати - перший педагог, від якого розпочався родовід вихователів та й самого виховання, і її ніким замінити не можна. Справжня мати нічого не пошкодує для своїх дітей. Вона ніколи не залишить дитину в біді, а тим більше не кине її напризволяще. Мати завжди зрозуміє дитину, завжди поспішить їй на допомогу, не вагаючись віддасть останній шматок хліба, а за врятування дитини - навіть життя. Мати невтомно піклується про своїх дітей. Результати материнського виховання залишають у дитини глибокий слід на все життя. Любов матері до дитини найсильніша в світі. Уявити собі матір без глибокого почуття любові до дітей важко, а то й просто неможливо.
Без глибокої, самовідданої любові до дітей не буває і не може бути повноцінного сімейного виховання. Світла вдячність і велика любов матері до дітей формує її авторитет і водночас і силу виховного впливу. Однак у любові до дітей треба мати почуття міри, ніколи не впадати в нерозумну, сліпу любов, яка спотворює виховання, калічить дитину. Також батьки не повинні виховувати дітей в суворості за допомогою покарань. Розумно люблять своїх дітей ті батьки, які ніжність не доводять до розбезченості, піклування - до потурання примхам, а вимогливість поєднують з повагою до особистості дитини. Батьки, які гарно виховували своїх дітей, живуть з дітьми в любові і дружбі.
Добре виховати своїх дітей - не тільки найголовніший моральний, а й конституційний обов'язок кожного батька і кожної матері. За виховання своїх синів і дочок вони відповідають перед суспільством. Суть цього прекрасно передав А.С. Макаренко, який писав: «Виховання дітей - найважливіша галузь нашого життя. Наші діти - це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти - це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але це - не все: наші діти - це наша старість. Правильне виховання - це наша щаслива старість, погане виховання - це наше майбутнє горе, це - наші сльози, це - наша провина перед іншими людьми, перед усією країною».
Виховання дітей будується на прадавніх принципах християнської моралі, багато з яких є інтерпретацією дохристиянських вірувань, запозичених з давніх східних релігій. Серед них - віра в безсмертя душі, уявлення про потойбічні пекло та рай, ідея небесного вшанування та богоугодного життя на землі тощо. Символ віри зобов'язує вірувати в "єдину святу соборну та апостольську церкву", визнавати необхідність хрещення, покладати надію на майбутнє воскресіння мертвих, настання після цього вічного блаженства для праведників та вічних мук для грішників. Практично усі ці ідеї не є породження самого християнства, а від дохристиянських вірувань.
На батьках лежить обов'язок від Бога про піклування дитиною від самого її зачаття. Батьки зобов'язані годувати дитину, оберігати її здоров'я і життя від різних небезпек, виховувати дитину, навчати її та молитися за неї. Дитина є даром Божим для батьків, і вони покликані повернути цей дар Богові досконалим, розвинутим, неушкодженим. Особливо велику увагу слід приділити духовному і моральному вихованню дитини, бо, на жаль, більше уваги приділяється переважно харчуванню, одежі та освіті. Ці речі є дуже потрібні у житті, але якщо дитину не виховати доброю, милосердною, щедрою, то здоров'я, освіта можуть стати злом для самої дитини та її батьків.
Щоб дитина росла доброю, її з самого початку треба привчати до молитви, до добрих справ, до відповідальності за свої вчинки. Дитина починає здобувати християнське виховання з сім'ї. Якщо в родині панує атмосфера злагоди, взаєморозуміння, взаємоповаги, то це буде прийнято дитиною без особливих повчань і стане нормою її життя в майбутньому.
Перше знайомство з Богом, з Біблією дитина дістає в сім'ї через своїх батьків. Сім'я - це домашня Церква, бо Христос каже: "Де двоє або троє зібрані в моє ім'я, там я серед них" (Мт. 18,20).
Підготовку до подружнього життя діти теж дістають головним чином у своїй сім'ї. Нині багато вітчизняних педагогів звертаються до перевірених вітчизняною і світовою практикою християнських цінностей. Це не випадково, оскільки християнська традиція є домінуючою темою в житті нашого народу. Українці протягом століть дотримувались християнських норм життя і завжди були релігійними, внаслідок чого створили високу духовну культуру. Український теолог Б.Гудзяк відзначає, що християнство постало головним джерелом фундаментальних етичних і моральних ідей та цінностей нашого народу. Церква, яка ще в епоху Київської Русі посіла місце основного носія культури і мистецтва нашого народу і залишалась ним тривалий час, регламентувала доброзичливих норм стосунків між людьми, виховуючи глибокі почуття поваги молоді до старших, дітей до батьків, милосердя, патріотичні почуття тощо. Г.Ващенко вважав, що до революції 1917 року головними чеснотами українців були глибока релігійність, стриманість у словах і поведінці, працелюбність, цнотливість, гостинність, патріотизм, високий естетизм життя, дружба, повага до старших, до жінок, правдивість, щирість, скромність. Такі ж людські вади, як гордість, заздрощі, лицемірство, пияцтво, лихослів'я засуджувалися християнством.
Зміст християнської моралі подає Велика книга людства - Біблія - в трьох аспектах.
- Перший - це вже перераховані християнські чесноти.
- Другий аспект - плоди дарів Духа Святого: любов, радість, спокій, терпіння, доброта, милосердя, віра.
- Третій аспект - 10 Божих заповідей, у перших чотирьох з яких заповідається любов до Бога, а в останніх шести - любов до ближніх (шануй батька й матір; не вбивай; не будь розпусний; не кради; не свідчи неправдиво на ближнього свого; не будь заздрісним).
Вважаємо, що десять заповідей Божих - це є десять моральних еталонів, які мають бути дороговказом людям у певних життєвих ситуаціях. На відміну від епікурейського вчення (їж, пий, веселись, тому що завтра помреш від безцільного існування), християнство проповідує вищі цінності: любов, турботу, чесність, здатність тримати слово; норми моральної поведінки людей.
Напрошується питання, яким чином ознайомлювати дітей зі змістом Біблії, учити жити за християнськими законами, оскільки освіта в Україні носить світський характер. На наш погляд, є кілька шляхів залучення дітей до християнської моралі.
Звичайно, головна роль у цій справі належить сім'ї, оскільки саме вона виховує дитину всім укладом життя, своєю духовно-моральною атмосферою, багатством і теплотою стосунків, у ході яких дитина успадковує й активно трансформує певні ціннісні установки, стереотипи мислення, способи поведінки, життєве ставлення до навколишнього світу і самої себе. Окрім того, родина є ще й фундаментальною цеглинкою суспільства, показником його моральності. Здорова християнська родина є скарбницею правдивих цінностей, носієм і плекальницею традицій.

1. Режим доступу: www/ livingrosary.org.ua
2. Режим доступу: www/mamusi.org.ua
3. Гапон Ю. А. Соціально-педагогічні технології виховання: теоретичні основи і практика // Педагогіка і психологія. - 1996. - № 2.
4. Голод С. И. Стабильность семьи. - Л., 1984.
5. Захаров А. Как предупредить отклонения в поведении ребенка. - М., 1986.
6. Лернер И. Я. Внимание технология обучения // Сов. Педагогика. - 1990. - №3.
7. Насонова О. Б. Становлення дитячої особистості у сімейних взаєминах // Вихователю про психологію та педагогику розвитку дитини. - К., 1996.