Національні цінності як чинник становлення духовної пільності етнічних суб'єктів

Основою національного виховання є формування і засвоєння учнями національних цінностей (П.Ігнатенко, П.Кононенко, В.Кузь, Ю.Руденко, З.Сергійчук, Д.Тхоржевський). Підкреслено, що національні цінності є одним із чинників консолідації етносів у націю у працях І.Кресіної, І.Кураса, В.Лісового, В.Лутая, О.Нельги. Як результат інтеріоризації норм зовнішнього буття у внутрішній світ особистості на етичній основі трактують національні духовні цінності Т.Алексєєнко, Н.Полтавська, Т.Яковенко, тому доречно розглядати національні цінності як чинник становлення духовної спільності етнічних суб’єктів.

Сучасні українські філософи І.Гоян, Є.Івушкіна, А.Корецька, В.Лутай, І.Надольний, С.П’янзін переконані, що сутність цінності полягає в тому, щоб об’єктивність (суспільну значущість) зробити внутрішньою, а суб’єктивність (особистісну значущість) – зовнішньою; через бінарну структуру (поєднання почуття та мислення, смислу та значень, оцінювання та оцінюваного) цінність передбачає момент зіставлення наявного стану речей з ідеальним і тому є проектом зміни дійсності. Також цінності характеризуються не лише своїми властивостями, а й залученням до реалізації в житті особистості й суспільства. Кожна з цінностей, акумулюючи в собі потреби та інтереси, емоції суб’єктів, виражає сутнісне, те, що робить людину особистістю, а система цінностей дає цілісне уявлення про відносини „людина – світ”. Отже, провідним чинником розвитку цінностей, їхніх якісних змін та кількісного нагромадження є соціально-історична практика.

Щодо вживання терміну „цінність” у психології, то воно ще не набуло загальновизнаної конкретності і є можливим відносно різних класів психічних явищ. Зокрема, поняття „цінності” у психології пояснюється через такі явища як „значущість” (М.Добринін, С.Рубінштейн), „життєва позиція” (Л.Божович), „особистісний смисл” (О.Леонтьєв, Г.Олпорт), „мотив” та „установка” (Б.Додонов), „потреби” (Е.Фромм). Тобто всі означення пов’язані з характеристиками бажаної мети. Основну дилему в розумінні цінностей психологи піднімають під час виявлення об’єктивної чи суб’єктивної домінанти цінностей. Цінність є значенням певного предмета для суб’єкта, виникає в об’єктивно-суб’єктивному ставленні, не будучи ані якістю об’єкта, ані переживанням іншого об’єкта – людини. Способом встановлення цінності є оцінка, яка передбачає порівняння, зіставлення об’єктів та їх властивостей, здатних задовольнити суб’єктивні потреби.

У структурі соціальних детермінант особистості розглядає цінності соціальна психологія. Особистість, загалом, трактується як системна соціальна якість індивіда, яка формується у спільній діяльності та спілкуванні і відображає представлені у них суспільні відносини. У структурі особистості, за К.Платоновим [3, с. 137-141], вища ієрархічна підструктура – це спрямованість особистості, яка характеризується системою її цінностей і ставлень. Оскільки становлення особистості відбувається у діяльності (особистість є умовою і продуктом діяльності), спілкуванні і самосвідомості (усвідомлення особистістю себе через ставлення до зовнішнього світу), то у всіх видах соціалізації (процесу формування і розвитку соціальності індивіда) вплив суспільства на особистість здійснюється через суспільні норми, об’єктивні значущості – цінності. Отже, ціннісно-смислова сфера особистості є вершиною її структури і вищим рівнем її соціальної діяльності та психологічним об’єктом виховання як цілеспрямованого, керованого процесу соціалізації.

На основі вивчення філософської, соціологічної і психолого-педагогічної літератури встановлено, що у теорії та практиці навчання й виховання утвердилося неоднозначне ставлення до розуміння сутності і структури національних цінностей, а також їх формування у навчально-виховному процесі. З одного боку, згідно національних засад сучасної школи, поглиблюється впевненість у необхідності формування в учнів національних цінностей, а з іншого, існує думка про недостатню змістову розробленість самої проблеми.

Метою статі і є обґрунтування сутності національних цінностей та характеристика аспектів їх формування в особистості.

Національні цінності є пріоритетним поняттям такого напряму виховання як національне. Хоча українська освіта є національно-демократичною, а тому всі аспекти освіти і виховання носять національний характер, тобто відповідають стратегічним цілям української держави. У тому, що національне виховання першочергово формує громадянина-патріота, переконані Г.Філіпчук, К.Чорна, О.Шаповал, М.Шимановський, Г.Шмалько. Автори концептуальних положень основ національного виховання В.Кузь, Ю.Руденко, З.Сергійчук вважають головним завданням національного виховання формування та засвоєння учнями національних цінностей, до яких належать усі компоненти духовної та матеріальної культури українців.

Визначення сутності національних цінностей ґрунтується на визначенні сутності нації, оскільки національними є ті цінності, які притаманні певній нації. Націями називають пізніші суспільні утворення від етносів, які виникли у Європі в ХІІІ-ХIV ст. Етнос – це сукупність людей, пов’язаних спільністю історичного походження, мовою, культурою, традиціями і звичаями, психічним складом, менталітетом. Найвиразнішою ознакою етносу є наявність етнічної самосвідомості, в якій формується уявлення про спільність усіх представників групи на основі спільної історичної практики їхніх предків. Найвищим типом етносу є нація (народ). Але нація, на відміну від етносу, має виразні політичні, правові, соціально-економічні, тобто державні характеристики. Коли дефініцію „народність” (національність) застосовують на означення недержавних, але достатньо цивілізованих етносів, то поняттям „нація” означають лише державні етноси.

За І.Кресіною, етнічна концепція нації не є консолідуючим чинником націотворення, оскільки так відбувається акцентуація лише українських етнічних цінностей [4, с. 192-193]. Політична концепція нації базується на задекларованому у Конституції України тлумаченні українського народу як усіх без винятку громадян України, різних за етнічним походженням, проте об’єднаних територією, державою, національною свідомістю (усвідомленням ідентичності, соціальної спільності, культурної окремості) [1, с. 5]. Тобто нація – це спільнота індивідів, об’єднаних незалежно від їхнього етнічного походження однаковими політичними інтересами, усвідомленням своєї спільності на певній території, з певною державною організацією (суверенітетом), єдиним громадянством, культурою і традиціями.

Отже, етнос утворений на національно-історичних і духовно-регулятивних засадах, а нація – спільнота політико-правова й соціально-економічна, тому головні ознаки національної ідентичності – це національна свідомість і політична воля.

Проблема визначення сутності національних цінностей відображає суперечність між етнічним і політичним трактуванням „нації”: навколо якої системи цінностей повинна відбуватися національна консолідація – етнокультурної традиції чи цінностей громадянського суспільства та соціального договору. Сучасна суспільна думка утвердилась у політичному розумінні української нації, а націотворчий рух після появи української суверенної держави розвивається двома односпрямованими напрямами [2, с. 322]: консолідації і розвитку етнокультурного ядра та відродження культури й самоусвідомлення неукраїнського етнічного громадянства. Тому „нація-держава” політично виправдана тоді, коли побудована на самостійній „нації-культурі”.

Відповідно до завдань дослідження уточнено дефініцію національних цінностей на ґрунті пояснення нації як етнополітичної спільноти і визначення гуманістичної моралі базою становлення особистості. Відтак, національні цінності є системою позитивних особистісно і суспільно значущих утворень, що виявляється у сфері суб’єктно-об’єктних відносин, усвідомлюється етнополітичною спільнотою та засвоюється нею у духовно-практичній діяльності. Таке розуміння національних цінностей збагачує зміст цього поняття й відкриває нові можливості для їх формування на основі застосування особистісно орієнтованого підходу, що є не тільки одним із завдань сучасної школи, але й об’єктивною необхідністю.

У процесі визначення структури національних цінностей ми виходили з філософської концепції про матеріальну та ідеальну форми буття, згідно якої об’єктивно існує два види національних цінностей – духовні і матеріальні. У дослідженні національні цінності висвітлено з позиції духовних цінностей, оскільки формування духовно багатої особистості є основою патріотизму і людяності. Тому національні цінності ми розглядаємо як цілісну систему, яка має внаслідок взаємодії частин інтегративну властивість, якої окремо не має жодна з частин, – це національна самосвідомість (самооцінка суб’єкта як носія національних цінностей). Ознаками системи національних цінностей є структура, елементи, системна властивість (національна самосвідомість), її світоглядно-орієнтаційна і смисловизначальна функції. Базою структури національних цінностей є патріотизм, історична пам’ять, політична воля, національна гідність, державні та національні символи.

Як культурна і політична цілісність, нація підтримує умови для гуманістичного розвитку українського громадянського суспільства. За гуманістичною філософією особистісно орієнтованого виховання (І.Бех), ключовим принципом особистісно орієнтованого виховання наразі є принцип ціннісної орієнтації – це залучення учнів до взаємодії з навколишнім світом і сприяння формуванню у них ціннісних ставлень до всього світу з позицій сучасної культури. За такого підходу основними цінностями особистісно орієнтованого виховання стають людина, яка виростає і розвивається як особистість; творчість як джерело розвитку людини культури; духовність як показник розвитку особистості. Так виховання гармонійно поєднує інтереси особистості (вільний саморозвиток і збереження своєї індивідуальності), суспільства (саморозвиток особистості здійснюється на моральній основі) і держави, нації (всі вихованці повинні стати компетентними громадянами-патріотами). Тому гуманістична етика визначає ціннісні механізми моральної регуляції людської життєдіяльності, які проявляються у зверненні особистості до вищих духовних цінностей (Добра, Свободи, Обов’язку, Честі, Совісті, Гідності, Щастя, Любові). Духовні цінності проголошено вищими, смисложиттєвими, „самоцінностями”, оскільки щодо особистості вони є самодостатнім феноменом і таким, що вимагає морального ставлення особистості до самої себе.

Питання визначення духовних національних цінностей розробляють педагоги Т.Алексєєнко, Н.Полтавська і Т.Яковенко, зараховуючи до духовних національних цінностей традиції, звичаї, моральні принципи, ідеали, вироблені нацією впродовж свого історичного розвитку. Такими цінностями є цінність людини, її життя і здоров’я, цінності сім’ї та праці, людської пам’яті, суспільства, природи, рідної мови, культури, знання. Тобто духовні національні цінності є неперехідною основою, яка формує і відображає світогляд, риси характеру народу і вирізняє його з-поміж інших.

Аналіз та узагальнення вивчення сутності національних цінностей у психолого-педагогічній і філософській, соціологічній літературі дали змогу нам побудувати модель етапів формування національних цінностей (рис. 1.), в основу якої покладено світоглядні (ціннісно-орієнтаційні) етапи становлення особистості як суб’єкта соціальних відносин згідно теорії соціальних детермінант особистості Е.Фромма: поведінку людини можна зрозуміти у світлі культурно-історичних умов її існування. За Е.Фроммом, особистість – це продукт динамічної взаємодії між вродженими (екзистенційними) потребами людини і тиском соціальних норм [5, с. 26]. Перед людьми стоїть дилема – свобода від соціальних вимог або безпека: люди борються за автономію, але ця боротьба викликає відчуття відчуження від природи і суспільства. Людина може залишитися унікальною, не втративши відчуття єдності з суспільством через цінності любові і праці. Відповідно, Е.Фромм виділив ієрархію п’яти основних екзистенційних потреб людини [5, с. 49]:

1) у встановленні зв’язків між людьми;

2) в подоланні власної пасивності, деструктивності життя – пошук гармонії;

3) у спорідненості – з батьками, соціумом, світом;

4) в самоідентичності – ототожнення зі своєю сутністю, повноцінна реалізація власної індивідуальності;

5) у визначенні смислу існування – у системі поглядів, цінностей, через які пізнається і збагачується реальність.

Зазначену ієрархію екзистенційних потреб людини ми взяли за основу визначення ціннісно-орієнтаційних етапів становлення особистості, які мають світоглядний (смисловизначальний) характер її існування.

Базою формування системи національних цінностей для особистості є етицизм – вчення про гуманістичну мораль (усталені гуманістичні принципи співіснування особистості й суспільства). Не засвоївши гуманістичних цінностей (Добра, Совісті, Відповідальності), людина не зможе пристосуватись до життя у соціумі.

Рис. 1. Модель світоглядних етапів формування національних цінностей

Етицизм є базою естетизму (вчення про сприйняття навколишньої дійсності при усвідомленому чи неусвідомленому керуванні поняттями прекрасного): моральне є красивим і гармонійним чинником взаємовідносин індивіда й соціуму, аморальне – наслідок дисбалансу гармонії краси та істини. Етнізм, галузь знань про етнос і націю, бере початок із першоджерел естетики й етики, увіковічнених історією досліджуваної нації – великої поліетнічної спільноти людей, які виявили політичну волю до створення єдиної держави.

Етатизм (вчення про державні утворення) піднімає етноси до рівня державності: не кожен народ має власну державу. Лише за умов державності української нації її етнічно-етичні цінності стали предметом визнання, продукування, збереження й наслідування представниками як українського етносу, так і національних меншин, які теж є громадянами України, за їхнього волевиявлення. Національні цінності консолідують усю багатоетнічну спільноту України в історичну, територіальну і культурну цілісність. Водночас держава сприяє відродженню етнічної самобутності неукраїноетнічного громадянства, оскільки всі люди рівні у своїх правах і свободах.

Тривалість – „екзистенція” – буття нації визначається її відповідністю рівню гуманістичних цінностей, збереженням етнокультурної самобутності та державної суверенності й визнаності світовою громадськістю. Разом із тим, особистісні цінності кожного індивіда еволюціонують через систему виборів на рівні індивідуальної моральної свідомості, особистого визначення краси і пошуку гармонії власного сприйняття світу зі сприйняттям, яке пропонує і регулює суспільство, через засвоєння національних цінностей та їхнє „укорінення” у власному життєпросторі завдяки знаходженню вічних істин свого буття та буття нації, людства, їхньої взаємокореляції.

Модель світоглядних етапів формування національних цінностей висвітлює еволюцію відбору та засвоєння особистістю національних цінностей, ціннісних орієнтацій загалом. А також вона показує шлях трансформації національних цінностей в особистісні цінності індивіда (моральні → естетичні → національні (етнічні й етатичні) → загальнолюдські). Виходячи з обґрунтування зазначеної моделі, ми співвіднесли кожен світоглядний (чи ціннісно-орієнтаційний) етап формування національних цінностей особистості учня з відповідним аспектом формування зазначених цінностей, що представлено у таблиці 1. Зважаючи на те, що в основу ціннісно-орієнтаційного аспекту формування національних цінностей покладено інтегративну загальновизнану духовну цінність, отримаємо: етичний ← Добро (доброчесність); естетичний ← Краса (гармонія); етнічний ← Любов (патріотизм); етатичний ← Свобода (обов’язок і відповідальність); екзистенціальний ← Істина (смисл існування).

Таблиця 1

Аспекти формування національних цінностей в особистості

Висновки. Основою національних цінностей є гуманістичні, духовні, становлення системи яких пов’язане з філософією, оскільки і сам гуманізм є глобальною філософською системою, якій характерні автономність (співвіднесеність лише з транскультурними нормами суспільного життя), універсальність (застосування до будь-яких соціальних систем). Національні цінності – це система, якій властиві світоглядна і смисловизначальна функції, тому в основі ціннісно-орієнтаційних аспектів формування національних цінностей в особистості лежать духовні цінності. Відповідно, національні цінності потребують у подальшому дослідження своєї функції як чинника становлення духовної спільності етнічних суб’єктів навіть за умови відсутності безпосереднього зв’язку між ними.

Література

1. Конституція України / М-во юстиції України. – Офіц. вид. – К., 2006. – 123 с.

2. Курас І.Ф. Етнополітологія. Перші кроки становлення / І.Ф. Курас. – К.: Генеза, 2004. – 736 с.

3. Платонов К. К. Структура и развитие личности / К.К.Платонов. – М.: Наука, 1986. – 255 с.

4. Політологія: підручник / [І.С. Дзюбко, К.М.Левківський, В.П. Андрущенко та ін.]; за заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – [2-е вид.]. – К.: Вища шк., 2001. – 415 с.

5. Фромм Э. Человек для себя / Э.Фромм; [пер. с англ. Л.Чернышевой]. – Мн.: „Коллегиум”, 1992. – 253 с.

http://www.bogoslov.org.ua