Проблема морального виховання особистості належить до числа найбільш важливих проблем сучасної педагогічної науки. Її актуальність обумовлена гостротою стану моральності в українському суспільстві. На превеликий жаль, у багатьох наших сучасників спостерігається поверхове і пасивне ставлення до іншої особистості, відсутність людяності, невміння поводитися в суспільстві.
На всіх етапах розвитку суспільства мораль, як і право, політика, традиції, звичаї, табу, була важливим регулятором людської поведінки, людських відносин, а моральність (моральна практика) - одним із критеріїв оцінки чеснот особистості.
Поєднуючи в собі моральну свідомість, моральну практику, моральні відносини, мораль як складний феномен реалізується у реальному бутті людини, її повсякденній взаємодії з соціумом, з природою, аналітичному баченні себе, своїх помислів і дій. Щодо цього однаково важливі й усвідомлення норм і принципів загальнолюдської моралі та моралі середовища, в якому живе людина, і дотримання їх у повсякденній практиці, і послуговування ними в оцінці реалій суспільного буття, людських учинків, у тому числі власних. Такі якості не передаються генетично, вони формуються в процесі соціалізації людини під впливом багатьох соціальних інститутів, передусім у процесі виховання і самовиховання.
Різні аспекти моральності особистості розкривають представники багатьох наук, до яких належать: загальнофілософські (М. Булатов, В. Лекторський, Є. Маркарян, Г. Межуєв, Є. Юдін), естетичні (Ю. Борев, С. Гольденштріхт, В. Іванов, А. Канарський, М. Кіященко, М. Лейзеров, Ю. Лотман, Л. Новикова), загальнопсихологічні (К. Абульханова-Славська, Б. Ананьєв, П. Гальперін, М. Каган, О. Леонтьєв, Б. Ломов, В. Ротенберг, С. Рубінштейн), педагогічні (В. Давидов, І. Лернер, В. Ледньов, Я. Пономарьов, О. Батюшкіна).
Теоретичні основи морального виховання учнів розробляли Г. Ващенко, А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський та інші видатні педагоги. Окремі аспекти проблеми морального виховання учнів досліджували В. Білоусова, М. Болдирєв, В. Галузинський, В. Гурін, В. Гореєва, В. Кумарін, А. Мудрик, Т. Цвєлих та ін.
Моральне виховання - це найголовніший компонент духовного життя людини, що передбачає оволодіння основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які, в свою чергу, регулюють поведінку в усіх сферах життя. Ця думка досить доказово представлена у працях сучасних вчених Г. Білавич, В. Васьковича, М. Євтуха, Т. Завгородньої, В. Кеміня, Ж. Ковби, І. Курляк, Г. Кучери, В. Лугового, Б. Ступарика, М. Чепіль та інших дослідників.
Серед сучасних учених, які вивчали тему морального виховання у контексті проблематики національної школи, слід відзначити працю І. Потапової, де наголошується на необхідності забезпечення взаємозв'язку морального виховання й вивчення предметів природничо-математичного циклу шляхом залучення учнів до активної навчально-пізнавальної діяльності у загальноосвітній школі [7]. Цікавим також є дослідження М. Гагаріна, у якому автор доводить доцільність використання української народної казки у забезпеченні ефективності виховання морально-естетичних почуттів [3].
Формування системи морального виховання в історичному аспекті досліджувала Я. Бельмаз. У своїй дисертаційній роботі вчена на основі аналізу численних джерел з історії, теорії й практики морального виховання проводить історико-генетичний аналіз теорії морального виховання підлітків у школах США [1].
Дослідники визначають мораль як систему поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють поведінку людей; як форму суспільної свідомості [5]. Зміст морального виховання, на їх думку, підпорядкований цінностям і конкретним потребам суспільства, які з плином часу можуть змінюватися. Тож, керуючись моральними нормами, особистість тим самим спонукає до життєдіяльності суспільство. В свою чергу, суспільство, підтримуючи і розповсюджуючи ту чи іншу мораль, тим самим формує особистість відповідно до свого ідеалу.
Проте у наш час необхідно переосмислення ідеалів, повернення до вічних цінностей людства, які мають закладати підвалини духовності як стратегічного напрямку подальшої еволюції людської цивілізації. Духовний розвиток особистості повинен стати головним завданням існування людства та кінцевою метою функціонування системи освіти і виховання.
Тому метою нашої статті є дослідження моральних основ виховання та розвитку особистості як засобу формування духовності людини.
Мораль підтримується силою суспільної думки і зазвичай виконується в силу переконання. При цьому мораль оформлюється в різних заповідях, принципах, де сказано, як треба поводитись.
З позицій гуманістичної свідомості основою особистості є її моральний розвиток, який виявляється у сповідуванні нею системи поглядів, уявлень, норм, оцінок, що регулюють її поведінку. Моральна особистість узгоджує свої дії з інтересами інших людей, керується у своїх помислах критеріями загальнолюдських цінностей, відповідає за свої вчинки не лише перед законом, людьми, а й перед власною совістю. Саме на таких вимірах моральності людського буття наголошує народна мудрість, надбаннями якої живиться етнопедагогіка. У ній втілені моральні імперативи (веління, настанови), критерії моральності, які проповідують доброту, чесність, щирість, вірність, любов, повагу до людей, відвагу, окреслюють обриси морального розвитку особистості.
Отже, моральність людини є результатом засвоєння і внутрішнього прийняття нею норм моралі, які набувають регулюючої сили, зумовлюють її поведінку, ставлення до світу і себе. Виявляється вона у вільному свідомому виборі способу дій і здатності до моральної поведінки. За твердженням психологів, формування моральної поведінки відбувається у такій послідовності: життєва ситуація - морально-чуттєве переживання - моральне осмислення ситуації і мотивів поведінки - моральний вибір учинку - вольовий стимул - моральний учинок - моральна спрямованість поведінки - моральна якість [4].
Учені розрізняють питання морального виховання та морального розвитку особистості, вказуючи на те, що моральне виховання - це цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки, а моральний розвиток - це рівень засвоєння уявлень про моральні норми, сформованості моральних почуттів і моральної поведінки [6].
Моральне виховання з перших років життя дитини має бути спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення. Особливо значні зміни відбуваються у мотиваційній сфері дитини, що виявляються у розвитку моральних мотивів поведінки, а на етапі старшого дошкільного віку вони набувають супідрядності - підпорядкованості певній вищій меті. Тому неувага до морального виховання в дошкільному віці не може бути компенсована у подальші роки.
Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.
Основу морального виховання становить етика (від грец. ethika - звичка, звичай) - філософська наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми. Вона досліджує моральні категорії, в яких втілені моральні принципи, норми, оцінки, правила поведінки. Сукупність етичних проблем охоплюють питання про те, як має чинити людина (нормативна етика), а також теоретичні питання про походження і сутність моралі.
Моральне виховання характеризують поняття: мораль, моральний ідеал, моральний кодекс, моральні норми, моральні переконання, почуття та якості.
Мораль виконує пізнавальну, оціночну, виховну функції, а її складовими є моральна свідомість, моральна діяльність, моральні відносини. Норми і принципи моралі, моральні ідеали та почуття становлять систему моралі, яка складає основу, життєву позицію особистості.
Моральне виховання передбачає різноманітні впливи на думки, почуття, соціальну практику індивіда, його самовдосконалення. Цей процес поєднує в собі такі особливості, як:
- цілеспрямованість (полягає в чіткій окресленості мети педагогічних впливів);
- багатофакторність (передбачає врахування усіх чинників, які відіграють суттєву роль у процесі виховання);
- віддаленість у часі результатів роботи (виховання є тривалим процесом, результати якого не можуть бути досягнутими відразу);
- неперервність (полягає в систематичності взаємовпливів вихователя і вихованця);
- визначальна роль педагога (педагог має бути моральним взірцем для дитини);
- цілісність (передбачає внутрішню єдність усіх виховних засобів і впливів щодо формування моральної культури людини).
Ще В. Сухомлинський говорив про те, що необхідно займатись моральним вихованням дитини, навчати "вмінню відчувати людину". Він вважав, що непорушна основа морального переконання закладається в дитинстві і ранній юності, коли добро і зло, честь і безчестя, справедливість і несправедливість доступні розумінню дитини лише при умові яскравої наочності, очевидності моральної суті того, що вона бачить, робить, спостерігає [8].
Моральне виховання, на нашу думку, повинно розпочинатися в сім'ї, продовжуючись у процесі соціалізації особистості. Його основу складають загальнолюдські та національні цінності, моральні норми, які є регуляторами взаємовідносин у суспільстві. Серед таких норм - гуманізм і демократизм, що відображаються в ідеалі вільної людини з високорозвиненим почуттям власної гідності, поваги до гідності іншої людини. Моральне виховання передбачає формування в дітей почуття любові до батьків, вітчизни, правдивості, справедливості, чесності, скромності, милосердя, готовності захищати слабших, шляхетного ставлення до жінки, благородства, інших чеснот.
Моральне виховання тісно пов'язане з моральним розвитком, оскільки взаємодія між педагогічними впливами і розвитком особистості відбувається через сприймання, усвідомлення, оцінку й перевірку досвідом моральних вимог.
Моральне виховання з перших років життя дитини повинно бути спрямоване на формування її моральної позиції, ціннісних орієнтирів, інтересів і потреб. Адже на цьому етапі закладаються основи морального розвитку особистості, розвиваються уявлення, почуття, звички, які спрямовують подальше її вдосконалення.
Особливо важливо задіяти в моральному вихованні можливості усіх соціальних інституцій:
- сім'ї, цілеспрямований вплив її на формування моральних цінностей дитини;
- педагогічну діяльність дошкільних виховних закладів;
- освітньо-виховну діяльність загальноосвітніх навчально-виховних закладів (шкіл, ліцеїв, гімназій);
- діяльність професійних навчально-виховних закладів (професійно-технічних училищ, вищих навчальних закладів);
- засобів масової інформації (радіо, телебачення, кіно, газет та ін.);
- діяльність мистецьких закладів (театрів, музеїв, консерваторій, клубів, будинків культури тощо);
- соціально-виробничу діяльність громадян на підприємствах, в організаціях.
У моральному, як і будь-якому іншому, вихованні не можна абсолютизувати або недооцінювати жодного із засобів. Тільки оптимальне їх поєднання з урахуванням індивідуальних особливостей учнів забезпечить очікуваний результат. Головне - забезпечити цілеспрямованість, єдність й узгодженість дій усіх соціальних інституцій, які мають вплив на особистість.
Дотримання моральних норм співжиття потребує самоорганізації, самодисциплінованості особистості. У її формуванні велике значення має навчально-виховний процес у школі. Шкільна дисципліна - це дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, дотримання традицій тощо.
Характерною особливістю морального становлення особистості є врахування її ментальності - специфічного світосприймання, світовідчуття, світогляду, бачення світу і себе у світі, національного характеру, вдачі, які виробляються під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природно-кліматичних чинників.
Дисциплінованість, організованість - суттєві ознаки моральної вихованості та культури людини. Основою дисципліни є поєднання методів переконання з метою формування свідомості і розумної вимогливості. Це суттєва передумова для опанування вміннями і звичками моральної поведінки.
Знання моральних норм є етапом морального удосконалення. Механізмом перетворення моральних норм на суб'єктивну моральність є моральні почуття - стійкі переживання у свідомості людини, її суб'єктивне ставлення до себе, явищ суспільного буття, до інших людей. Певний тип поведінки набуває для індивіда значення й усвідомленості через почуття задоволення, радості або, навпаки, - сорому, дискомфорту. Завдяки моральним почуттям моральна свідомість і вчинки набувають морального смислу. Моральна свідомість поєднує у собі знання моральних норм, усвідомлення їх значення для особистості, яке здійснюється через моральні почуття. Значну роль при цьому відіграє воля, яка допомагає дитині опановувати себе, дає їй внутрішню свободу і спонукає до морального вчинку.
Ніщо так не гальмує моральний розвиток у дитини, як несправедливість дорослих, яка викликає у неї не тільки образу, а також пригнічує її спробу та бажання виправитися у кращий бік. З огляду на це, вчитель має стати зразком моральної поведінки, на яку рівняються діти. Роль вчителя у даному аспекті є неперевершеною, оскільки саме вчителю належить навчити своїх вихованців справедливості та чесності, на власному прикладі через слова та дії пояснити ці поняття.
Отже, цілеспрямований процес залучення дитини до моральних цінностей людства і конкретного суспільства повинен починатися у ранньому дитинстві. Його успішність залежить від єдності моральної свідомості і поведінки. Він має бути заснованим на принципах рівноцінності особистостей педагога і дитини, гуманістичності змісту і засобів виховання, довіри і поваги в процесі виховання, створення позитивної емоційної атмосфери, творчої взаємодії педагога і дитини. Визначальною у цьому процесі є роль дорослого як "соціального провідника", зразка для наслідування, організатора соціального досвіду дитини.
Навчити учнів любити життя, боротися за нього, за щастя людини можна лише тоді, коли навчальна і позакласна робота, всі виховні заходи школи будуть тісно пов'язані з життям, з навколишньою дійсністю. Майстерність учителя в тому й полягає, що він повинен відкрити учням зміст життя, навчити їх бачити все те добре, що є в нашій дійсності, радіти йому, прагнути примножити загальнолюдські духовні цінності людства - доброту, правду, любов, чесність, гідність, красу, мудрість, справедливість.
Таким чином, на наш погляд, саме моральні основи виховання та розвитку особистості є засобом формування духовності людини.
Наша стаття не вичерпує всіх аспектів досліджуваної проблеми. Подальшого розгляду, на нашу думку, вимагають питання дослідження внеску українських педагогів періоду 60-80 рр. ХХ ст. у моральне виховання особистості.

1. Бельмаз Я. Моральне виховання підлітків у загальноосвітніх школах США (друга половина ХХ століття): дис... канд. пед. наук: 13.00.01 / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. - Луганськ, 2005. - 191 с.
2. Водзінський Д. Моральне виховання старшокласників у процесі навчання. - К., 1968. - 203 с.
3. Гагарін М. Виховання морально-естетичних почуттів молодших школярів засобами української народної казки : дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / Уманський держ. педагогічний ун-т ім. Павла Тичини. - Умань, 2007. - 196 с.
4. Дошкільна педагогіка. Навч. посіб. / Поніманська Т. - К.: Академвидав, 2006. - 456 c.
5. Кузьмінський А., Омеляненко В. Педагогіка у запитаннях і відповідях: Навч. посіб. - К.: Знання, 2006. - 311 с.
6. Педагогіка. Навчальний посібник / Волкова Н. - Київ: Видавничий центр «Академія», 2003. - 616 c.
7. Потапова І. Моральне виховання старшокласників у процесі вивчення предметів природничо-математичного циклу: дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / Південноукраїнський держ. педагогічний ун-т ім. К.Д.Ушинського. - Одеса., 2008. - 277 с.
8. Сухомлинский В. Избранные педагогические сочинения. Т.2 - М., 1980. - 492 с.