Майбутнє незалежної України залежить від духовного потенціалу молоді, від доброти, чесності, справедливості, прагнення до безкорисливої турботи про ближніх і любові до Батьківщини кожної молодої людини. Усвідомлюючи цю істину, сучасна практика виховання все частіше звертається до осереддя духовного життя народу - спадщини української народної педагогіки. Забезпечити якість навчання та виховання сучасного підростаючого покоління в цілому неможливо без ґрунтовних знань з народної педагогіки, яка існує впродовж багатовікової історії українського народу, але була означена як окрема галузь науково-педагогічного знання у середині 70-х років XX століття.

У педагогічній практиці дошкільних навчальних закладів широко використовуються надбання народної педагогіки: фольклор, ігри, іграшки, пісні. Проте народна виховна мудрість несе в собі потенціал формування духовності особистості, а педагог як людина, що несе дітям світло знання, висоту ідеалів, радість безмежного буття, повинен спиратися на історичне коріння, осягати етичні істини, сконцентровані в релігійних ученнях.

Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що проблема духовності посідає особливе місце в педагогіці взагалі, й у народній педагогіці зокрема. Духовність є тим чинником, засобом, який допомагає педагогіці як науці вирішити завдання не лише виробити, окреслити, визначити шляхи, засоби та методи формування певних компетентностей, знань, умінь, а ще й, що дуже важливо, прищепити та розвинути певні якості, здібності, риси характеру й поведінки людини. Виходячи з цього ми розглядаємо духовність як категорію педагогіки.

Народнопедагогічна ідея залучення нових поколінь до духовних джерел власного народу, до народної моралі стає актуальним педагогічним питанням сучасності, оскільки кожен народ не просто зберігає виховні традиції та особливості, що історично склалися, але і прагне перенести їх майбутнє, щоб не втратити історичного національного обличчя і самобутності.

Мета роботи: проаналізувати перспективи впровадження духовності ідей української народної педагогіки в педагогічну діяльність дошкільних навчальних закладів Донеччини.

Поняття "духовність" при всій його вживаності, поширеності, місткості не належить до числа розроблених педагогічних категорій. За «Українським педагогічним словником» духовність тлумачиться як індивідуальна виваженість у системі мотивів особистості двох фундаментальних потреб: індивідуальної потреби пізнання й соціальної потреби жити, діяти для інших [2, с. 106].

Біля джерел формування духовності стояли вітчизняні класики педагогіки (Г. Сковорода, К.Ушинський, С. Русова, М. Грушевський, В. Сухомлинський).

Виховні концепції, сформульовані у працях К. Д. Ушинського, стали багато в чому вихідними позиціями для визначення змісту і засобів духовно-етичного виховання, заснованих на принципах народності і широкого використання рідної мови як засобу спілкування і пізнання.

С.Ф. Русова вважала, що виховання основ моральності і духовності розпочинається з перших днів народження дитини. У процесі виховання дітей педагог особливе місце відводить релігії через прилучення до певних обрядів, свят, вивчення закону Божого, який містить у собі вічні духовні цінності краси, добра, любові, честі, милосердя і справедливості. Вона вважала за необхідне проводити свята, що пов'язані з народними віруваннями: Купала, Зелені свята, Маковія, Спаса, Святвечір, Великдень, - які пробуджують естетичні, національно-патріотичні, релігійні почуття до народу, з якого дитина вийшла: «Хай над усіма цими враженнями світить для дитини одна певна думка: Бог є на світі (бо є предвічна краса і добро), і я мушу всім своїм життям наближатися до його досконалої доброти і правди» [5, с. 205].

У педагогіці найпершим до проблем формування духовності звернувся В.Сухомлинський у своїй роботі «Духовний світ школяра (підліткового і юнацького віку)», де він дав визначення поняттям «духовний світ», «духовне життя» людини як розвиток, формування й задоволення її моральних, інтелектуальних запитів та інтересів у процесі активної діяльності» [7, с. 5]. Основою формування духовного світу дитини виступають моральні почуття, думки, ідеї, переконання, які мають піднесений, романтичний характер.

Психологічні аспекти духовності розглядаються у працях І. Беха, М. Боришевського, В. Зінченка, З. Карпенко, О. Киричук, Н. Кордунова, С. Максименко, В. Москальця, Е. Помиткіна, В. Пономаренка, Ж. Юзвак.

Проблеми виховання різних аспектів духовних цінностей у дошкільному віці розглядались у спеціальних педагогічних дослідженнях (М.Стельмахович, Л. Артемова, О. Барабаш, А. Богуш, І. Гармаш, О. Дронова, С. Козлова, О. Кононко, І. Кучинська, М. Мельничук, Т. Поніманська, М. Роганова та ін.).

Цікавим, на наш погляд, є дослідження синергетичного підходу до поняття "духовність" А. Вірковського. Автор провів контент-аналіз поняття "духовність", розглянув категорію "духовність" у системі психолого-педагогічних понять і визначив структуру духовності.

Академік М. Євтух вважає, що духовна культура вбирає в себе всі процеси, пов'язані з духовним перетворенням, переведенням універсуму зовнішнього буття у внутрішній всесвіт особистості, наголошує, що освіта, виховання - основа духовності.

У дисертаційному дослідженні Н. Бондаренко розкрито теоретико-методологічні засади формування духовних цінностей у старших дошкільників засобами регіональної культурно-історичної спадщини. Дослідження Н. Шабалкіної присвячено проблемі розвитку духовного виховання дошкільників в історії педагогічної думки (XVII - XX ст.).

О. Степанова у своїх публікаціях визначила педагогічні умови виховання духовності в період дошкільного дитинства. Вона наголошує, що духовність у період дошкільного дитинства являє собою цілісне інтеграційне новоутворення, що включає єдність трьох універсальних здібностей: здатності до співчуття, до свідомості, до сумісної дії, - детермінованих цінностями духовної культури. Виховання духовності дослідниця розглядає як процес духовної взаємодії дорослого і дитини, метою якої є утворення із здібностей, що розвиваються, цілісної інтеграційної якості - духовності.

О. Каплуновська й Т. Кольорова розглядають духовність дошкільників як основу цілісності життя. її формування вони розглядають через залучення дітей до православної культури. С. Драч визначає теоретико-методологічні засади формування духовності в дошкільному віці. 3. Мустафаєва дослідила проблему формування початків духовності дошкільників у кримськотатарських сім'ях засобами етнопедагогіки.

Особливої уваги заслуговують і роботи М. Стельмаховича, який дослідив феномен української народної педагогіки та визначив її духовний компонент. Він зазначає що українці піклувалися про «плекання духовності», про моральне здоров'я і духовний розвиток дитини, тобто про формування «світоглядно-морально-етичного внутрішнього світу дитини» [6], оскільки «розуміння дитиною сутності, норм і принципів моралі сприяє виробленню моральних думок і критеріїв оцінки своїх і чужих учинків; ... на основі моральних понять, оцінок, помислів і досвіду поведінки формуються моральні переконання, які зумовлюють вчинки особистісні» [6, с. 85].

У своїй роботі ми виходимо з того, що ідея - це основний принцип світогляду, переконання, які виражають ставлення людини до навколишнього світу, педагогічна ідея - це певний напрям педагогічної думки, який набув концептуального оформлення. Ідея народної педагогіки трактується нами як напрям народно-педагогічної думки та переконання народу щодо використання в процесі виховного впливу опори на ті цінності, які несуть у собі виховний потенціал і впливають на формування свідомості підростаючого покоління.

Духовність ми розглядаємо як одну з характеристик людини, що визначає її світогляд, матеріальні прагнення, життєві інтереси та цінності, це визначальний чинник формування системи мотивів та потреб особистості. У народному вихованні духовність розглядається поряд із мораллю.

Таким чином, духовність ідей української народної педагогіки розглядається нами як моральне підґрунтя виховного процесу, що формує світогляд молодої людини, її життєві цінності та ідеали. Духовність є складником основних напрямів народного виховання (духовно-моральне, трудове, розумове, фізичне, естетичне, етичне).

Аналіз літератури з даної теми дозволив нам визначити такі народно-педагогічні ідеї виховання, що мають духовний компонент:

- ідея опори на духовно-моральний потенціал народних свят у вихованні дошкільників;

- ідея використання духовного потенціалу народних свят як засобу формування у дитини цінності природи та дбайливого ставлення до неї;

-ідея залучення дітей у діяльність, спрямовану на сприймання на особистісному рівні цінностей народного фольклору: дум, пісень тощо. Народний фольклор - перша спроба дитини у своїх творчих здібностях, через яку йде опанування рідною мовою, ознайомлення з історією країни, її побутом, культурою, релігією тощо;

- ідея опори батьків у процесі виховання на історію рідного народу, його національно-патріотичні та духовні цінності;

- ідея організації родинного виховання з опорою на гармонійне поєднання загальнолюдських і національних цінностей. До загальнолюдських цінностей належать моральний закон творення добра і боротьби зі злом, пошук правди, справедливості, сповідування ідеалів любові та краси;

- ідея використання різних видів мистецтва як засобів впливу на розвиток емоційного компоненту свідомості особистості дитини, забезпечення емоційного переживання нею цінностей національної та духовної культури;

- ідея використання виховного потенціалу національної символіки як засобу етнізації дитини та формування початків національної гідності і гордості;

- ідея опори на досягнення козацької педагогіки з метою сприяння тіловихованню та духовному й фізичному самовдосконаленню особистості дитини в перспективі зростання.

У проведені моніторингового дослідження щодо перспектив впровадження духовності ідей української народної педагогіки в педагогічну діяльність вихователів ДНЗ брали участь студенти IV курсу Донецького інституту психології і підприємництва, спеціальності «Дошкільна освіта» заочної форми навчання у кількості 52 осіб. Всі студентки працюють у дошкільних навчальних закладах Донецької області на посаді вихователя.

На першому етапі дослідження нами було запроваджено анкету, мета якої - виявити здатність педагогів застосовувати у виховній практиці надбання української педагогіки, а саме духовність її педагогічних ідей. Анкета мала 15 питань і дозволила нам визначити як теоретичні знання педагогів щодо виховних ідей народної педагогіки, так і практичні навички побудови виховного процесу на засадах духовності та народності. Розглянемо детальніше аналіз результатів анкетування:

- на запитання «чи використовуєте ви в своїй виховній практиці надбання української народної педагогіки?» 14% педагогів (7 чол.) відповіли «так», 44 % (23 чол.) відповіли «ні», 42 % відповідей (22 чол.) припадають на відповіді типу «в окремих випадках», «не знаю», «не можу відповісти»;

- аналіз відповідей на запитання « чи використовуєте ви ідею залучення дітей у діяльність, спрямовану на сприймання на особистісному рівні цінностей народного фольклору у навчально-виховному процесі?» показав, що педагоги здебільшого використовують різні форми фольклору. Так, з виховною метою народні казки використовують 85 % (44 чол.), загадки, народні ігри, лічилки, скоромовки використовують 100 % вихователів, народні пісні співають під час проведення режимних моментів 42% (22 чол.) педагогів, а народні прислів'я використовують лише 9,6 % (5 чол.), проте жоден опитуваний не використовує в роботі українські міфи, легенди, притчі, думи, пояснюючи це власним незнанням;

- запитання «визначіть духовно-моральний потенціал народних свят, які ви проводите у ДНЗ» виявилося складним для учасників дослідження - тільки 11,5 % (6 чол.) змогли визначити виховний духовно-моральний потенціал таких народних свят: «День святого Миколая», «Обжинки», «Свято врожаю», «Закликання весни», «День матері» та інші. Інші респонденти вважають, що використання народних свят у роботі з дошкільниками - це прерогатива музичних керівників ДНЗ. Духовний потенціал народних свят здебільшого розглядається опитуваними як релігійний, а тому використання таких свят у навчально-виховному процесі ДНЗ вважається недоцільним (75%, 39 чол.) і забороненим програмою виховання;

- ідея використання духовного потенціалу народних свят як засобу формування у дитини цінності природи та дбайливого ставлення до неї у дошкільних закладах використовується недостатньо. Так, 63 % (33 чол.) відповіли, що не використовують, 13 % (7 чол.) відповіли, що використовують рідко, решта не дали відповіді на запитання;

- ідея опори батьків у процесі виховання на історію рідного народу, його національно-патріотичні та духовні цінності зовсім не використовується вихователями у роботі з батьками вихованців - 98% (51 чол.) відповіли негативно на це питання;

- ідея організації родинного виховання з опорою на гармонійне поєднання загальнолюдських і національних цінностей використовується 50% (26 чол.) педагогів, 42% (22 чол.) не використовують таку ідею, 8% (4 чол.) важко відповісти;

- ідею використання різних видів мистецтва як засобів впливу на розвиток емоційного компоненту свідомості особистості дитини, забезпечення емоційного переживання нею цінностей національної та духовної культури широко використовується у дошкільних закладах Донеччини. 53% (28 чол.) опитуваних використовують просторові види мистецтва, знайомлячи дітей з архітектурою, скульптурою, живописом, художньою фотографією, декоративно-прикладним мистецтвом і дизайном. Такі види народного декоративно-ужиткового мистецтва, як кераміка, вироби з дерева, лозоплетіння, текстиль, мереживо, килими, металеві вироби, скло, мозаїки, використовується як засіб формування духовної та національної культури в роботі 88% (46 чол.) вихователів. Ще 10% (5 чол.) використовують у роботі з дітьми ікони - мальовані, вишивані, гобелени, мозаїчні та інші;
- ідея використання виховного потенціалу національної символіки як засобу етнізації дитини та формування початків національної гідності і гордості учасниками експерименту використовується широко. 100 % опитуваних показали, що постійно знайомлять дітей із державними та народними символами. Із народних символів здебільшого знайомлять з віночком (100%), рушником (96%, 50 чол.), вишиванкою (100%), короваєм, хлібом, паляницею (100%), із рослинної символіки - калиною (100%), вербою (94%, 49 чол.), із тварин-символів України педагоги частіше обирають лелеку (86,5%, 45 чол.). Проте мало хто з вихователів знайомить дітей з такими народними українськими символами, як барвінок (10%, 5 чол.), мальва, явір (0%;), жито (10%, 5 чол.), ластівка (4%, 2 чол.), сокіл (10%, 5 чол.), криниця (29%, 15 чол.) тощо;

- ідею опори на досягнення козацької педагогіки використовують частково лише 29% вихователів (15 чол.), інші відповіли, що не знають, як можна застосовувати цю ідею в роботі з малими дітьми.

Проаналізувавши результати анкетування, в цілому ми можемо зробити такі висновки:

1) виховання і освіта в демократичному суспільстві не можуть ефективно функціонувати без ідей народної педагогіки;

2) залучення підростаючого покоління до духовних джерел власного народу, незважаючи на економічні та політичні зміни у суспільстві, - одне з головних завдань української народної педагогіки;

3) впровадження духовності ідей української педагогіки в педагогічну діяльність дошкільних навчальних закладів полягає не лише в застосування у навчально-виховному процесі ДНЗ засобів народного виховання, айвусвідомленні головної мети української народної педагогіки та цінності народного виховання;

4) в дошкільних закладах Донеччини недостатньо уваги приділяється впровадженню духовності ідей української народної педагогіки, частіше використовуються засоби народного виховання.


1.      Андрусич Н. Духовність у полі зору педагогів // Дошкільне виховання. - 2004. - №4.

2.      Гончаренко С. У. Український педагогічний словник. - К.: Либідь, 1997. - 375с.

3.      Каштуновська О. М., Кольорова Т. В. Формування духовності дошкільників як основи цілісності життя засобами залучення до православної культури. Матеріали міжрегіональної науково-практичної конференції "Теорія та практика життєтворчості" (м. Запоріжжя, 29-30 березня 2007 року) / За заг. ред. проф. К. Л. Крутій, проф. А. І. Павленко. - Запоріжжя: ТОВ "ЛИПС" ЛТД, 2007. - С. 78-85.

4.      Поніманська Т. І. Моральне виховання дошкільників: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1993. - 111 с.

5.      Русова С. Ф. Вибрані педагогічні твори. - К.: Либідь, 1977. - 303 с.

6.      Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка: навч.-метод. посіб. / М. Г. Стельмахович. - К.: ІСДО, 1996. - 288 с.

7.      Сухомлинский В. А. Духовный мир школьника (подросткового и юношеского возраста). - М., 1961. - 223 с.

Формування духовних цінностей у старших дошкільників засобами регіональної культурно-історичної спадщини : автореф. дис... канд. пед. наук: 13.00.07 / Н.Б. Бондаренко; Східноукр. нац. ун-т ім. В.Даля. - Луганськ, 2007. - 20 с.