ЛЮДИНА І РЕЛІГІЯ В СУЧАСНОМУ ЦИВИЛІЗАЦІЙНОМУ ПРОСТОРІ

Сучасна складність та різноманітність навколишнього світу, виклики та проблеми сучасної епохи, ставлять багато питань над проблемою сутності людини. Взагалі, подібне питання є споконвічним і його значимість по-заслузі може характеризуватися одним з основних питань філософії та людства взагалі.

Хто є людина? В чому її сутність і призначення? Ці питання, мабуть, будуть наскрізними до кінця існування людства, і можливо саме це (пошук відповідей) і складає найважливішу компетенцію та особливість людини. Це питання є індивідуальним для кожного, а що найголовніше – продуктом власного самоаналізу та внутрішнього пошуку. Наскільки взагалі важливе для людини питання про її сутність? Споконвічна зацікавленість людини  природою власного буття свідчить про бажання кожної окремої особистості заглянути в нідра власного внутрішнього світу, котрий вражає своєю глибиною та змістовністю [7]. Це говорить про те, що людина завжди стоїть на порозі самопізнання, яке дає дорогу набагато важливішому процесу – самовдосконаленню, без якого розвиток людини, як такої, неможливий. І відповідь на самі головні питання, як кожної окремо людської особистості, так і людства взагалі дає релігія. Крім того, ми все ясніше розуміємо, який колосальний вплив спричинила релігія на розвиток цивілізації – не тільки на законодавство і суспільні погляди, але і на вираження культурної самосвідомості людства в освіті, живописі, музиці [3]. Усвідомлення своєї біблійної місії надихало і великих дослідників. Наприклад, Христофор Колумб у своїй праці “Книга пророцтв” розповів про те, що при відкритті Америки ним керувало бажання проповідувати Благу Звістку по всьому світу і підготовити шлях для тисячолітнього Царства [6]. Існує думка, що розквіт науки і техніки в сучасному світі був, принаймні частково, викликаний біблійною ідеєю упорядкованого творіння і заповіддю Бога людству володіти землею і володарювати всім, що на ній (Бут. 1:28) [5].

Так культура завжди підносила народ до злетів. Водночас народжені таланти розкривали свою сутність, яка формувалася з народної душі, з рідної землі, з духовних джерел, які її збагачували. Культура християнської доби від часів хрещення стала духовним джерелом для свого народу. Чим вище підносилась духовність народу, тим глибше розкривали її сутність та культуру у всіх напрямках. Згадаймо Софію Київську – пам'ятник, в якому розкрилася глибина народної віри, яка підняла національну інженерну думку до таких висот.

Провидіння щедро обдарувало хрещену землю талантами, серед яких: митрополит Іларіон, преподобний Нестор Літописець, князь Ярослав Мудрий; пізнішої доби: святитель Петро Могила, Григорій Сковорода та багато інших. “Я живу, і ви будете жити” (Ін. 14, 10-21) – цей євангельський постулат став життєдайним для нашої культури періоду XVIII – початку XX століття [5].

Релігія є невід'ємною частиною сучасного світу, у якому виконує три блоки соціальних функцій. По-перше, – релігійні інститути, здійснюють духовне керівництво віруючих, у вихованні релігійності і громадськості. По-друге, релігійні організації займаються релігійною і спеціальною світською освітою, милосердям і доброчинністю. По-третє, представники церков беруть активну участь в суспільній діяльності, сприяють нормалізації політичних, економічних і культурних процесів, міжнаціональних і міждержавних відносин, вирішенню глобальних проблем цивілізації.

Своєрідним ключем щодо розуміння ролі релігії і зв'язку її з людиною, являється  наукове уявлення про цей феномен. Поняття "релігія" походить від латинського "religare", що означає "зв'язувати, сполучати, об'єднувати, возз’єднувати". Релігія – це возз'єднання людини з своїм Творцем – Богом. Отже, релігійне вчення є не що інше, як систематизоване уявлення людини про Бога.

Як основні відмінності релігійних систем виділяються особливості сприйняття Бога (Бог ніби "розчинений" в буддизмі, Єдиний за сутністю але Троїчний в Лицях у християнстві, єдиний у мусульманстві і т.п.). Кожна з релігій в догматичному відношенні вирішує свою важливу проблему. Відмінності також є і в трактуванні історії Вселенської Церкви і конкретних церков, у системі культової або обрядової практики.

Отже, різниця у розумінні Бога і Його способів спілкування з людиною приводить до функціонування різних релігійних систем, що характеризуються специфічною релігійною практикою і самостійними релігійними об'єднаннями. Разом з тим релігія була і залишається духовним стержнем розвитку земної цивілізації в цілому і кожної людини окремо, без якого неможливий розвиток і подальше життя людської цивілізації.

Тому надзвичайно важливо з’ясувати, чому подібні теми про співставлення людини і релігії в сучасному цивілізаційному процесі є дуже актуальними для сучасного покоління. Перш за все варто розуміти, що техногенна, інформаційна епоха, в якій живе сучасна людина, розкриває принципово нові сторони та моменти людської сутності, котрі акцентують увагу на таких моментах як : людина-комунікатор, людина-винахідник, людина-інформаційна істота, яка живе за принципово новими моделями взаємодії. Ці сторони людини найбільш повно розкриваються в сучасній епосі, коли ми можемо побачити трансформацію людської свідомості, культури, моралі, що свідчить про появу нового типу людини, яка суттєво відрізняється від своїх попередників. Подібні трансформаційні періоди в історії людства часто називають соціальними, культурними і т.д. революціями, котрі скеровують розвиток людини в нове русло, сьогодні ми можемо говорити про таку революцію [4]. Саме в цей момент надзвичайно важливо для людини розуміти, хто вона є і в чому її сутність, бо в іншому випадку, невідомо яке суспільство в майбутньому ми будемо будувати. Якщо людина не знає, хто вона є, про яку історико-культурну, економічну, політичну динаміку ми можемо говорити?

Можна багато дискутувати про стан релігії у сучасному суспільстві. Проте однозначно оцінити її роль, можливості і перспективи просто неможливо. Увесь досвід XX ст. показав хибність односторонніх прогнозів відносно подальшої долі релігії. Сьогодні очевидно, що релігія грає помітну роль у житті суспільства. Типові для минулого століття очікування близького кінця релігії внаслідок розвитку науки несправдились. Наука не витіснила релігію, але вона спричинила глибокі зміни в релігійній свідомості – у розумінні Бога, світу, людини. Вирішивши багато проблем пізнання світу і оволодіння людиною силами природи, наука відштовхнула межу пізнання до ще більш складних, ніж раніше проблем. Сьогодні наука вийшла далеко за межі чуттєво доступного людині, наглядного. Це дає нові можливості для релігійного світосприйняття, не говорячи про те, що зростання людських можливостей на основі науково-технічного прогресу ставить нас тепер перед проблемою наслідків науково-технічного прогресу і його моральної спроможності. А в результаті напрошується висновок, що самі собою наука і техніка – без релігії –  ще не дають вирішення сучасних проблем, коли людство опинилося перед загрозою самознищення. Релігія в якості моральної духовної сили отримала можливість сьогодні вступити у діалог зі світом, доля якого опинилася у залежності від його моральної спроможності перед лицем реальних проблем суспільного розвитку [2].

У даний час більшість церковних ієрархів і рядових священнослужителів стоять на позиціях нового осмислення сучасних соціально-економічних та суспільно-політичних проблем, що виникають у процесі розвитку і змін нашого суспільства, орієнтуючи Церкву на підвищення морального потенціалу людини.

Можливо сьогодні ми як ніколи маємо заглянути в дзеркало і побачити там людську природу, побачити позитивні та негативні сторони кожного з нас і це буде не просто приводом для міркувань, а справжнім переворотом в житті кожної окремо взятої особистості. Ми повинні пам’ятати і усвідомити цінність кожного як особистості та специфіку людини як представника людської цивілізації, ми маємо прокласти важкий та тернистий шлях, який дасть нам змогу з гідністю носити звання «людини», а не просто бути нею біологічно.

Тому, безумовно варто розуміти, що лише за відповідями на такі питання, лежить сьогодні компетенція розвитку та існування майбутнього людства, і відповідь  на них дає релігія, а саме християнство як «Блага звістка» всьому людству про досконалу любов і самопожертву Бога заради спасіння людини. Про те, що сутність людини в тому, що вона створена за образом і подобою Божою свідчить мета її життя на землі – навчитись любити тією самою любов’ю якою Бог полюбив цей світ.

Література

1. Кузик Б., Литвин Л. Джерело вічності (Основи православної культури). – Україна, 2009.

2. Гараджа В. И. “Религиеведение”. – М.: “Аспект Пресс”, 1994.

3. О влиянии Библии на американскую культуру, законодательство, политику и образование // Див.:J.T. Johnson, The Bible in American Law, Politics, and Political Rhetoric (Alpharetta: Scholars Press, 1984).

4. Радугин А.А., Радугин К.А. Социология. – М.: “Центр”, 1997.

5. Cтилианопулос Т. Новый Завет: православная перспектива (Писание, Предание, Герменевтика). – М., 2008.

6. Sweet L. I. The Revelation of Saint John and History // Christianity Today. – 1973. – May 11.

7. Религия в современном мире [електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ref.by/refs/70/16847/1.html.