Шульський М. Г.,
доктор економічних наук, професор,
Львівський національний університет
ветеринарної медицини та біотехнологій
імені С.З. Гжицького,
м. Львів.

ДУХОВЕНСТВО В ОЦІНЦІ І. ФРАНКА

І. Франко написав багато творів на різноманітні теми суспільних відносин, важливе місце серед яких належить функціонуванню духовенства. Саме цей напрям його творчої діяльності, на наше переконання, найменш вивчений дослідниками. І. Франко писав свої твори як для покоління людей, серед яких він жив, так і для наступних поколінь. Саме через ці обставини в сьогоднішніх умовах нам, нащадкам Великого Каменяра, слід особливу увагу звернути на теми його творів, які мало вивчені і досліджені. Насамперед це стосується до тієї скарбниці його творчості, в якій відображена різнобічна і неоднозначна діяльність духовенства. Особливо це важливо для умов сьогодення, адже в сучасному періоді державотворення в Україні інтенсивно розвиваються процеси духовного відродження української нації.

Мета статті полягає в тому, щоб привернути увагу сучасників до Франкового доробку з питань діяльності духовенства. На основі проведеного дослідження провести певні узагальнення щодо особливостей діяльності представників духовенства у франківський період і можливості використання їхніх духовних надбань у сучасних умовах державотворення в Україні.

При постановці завдання передбачалося вивчити творчу спадщину І. Франка, присвячену діяльності духовенства як у Галичині, так і за її межами. При цьому акцентувалась увага не тільки на позитивних сторонах діяльності священників, але й на негативних наслідках їхніх діянь. Тобто відобразити у статті все так, як це зробив І. Франко у своїх працях.

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що в умовах сьогодення інтенсивно розвиваються процеси духовного відродження української нації, важлива роль у яких належить духовенству. Результативна діяльність служителів церкви серед населення значною мірою залежить від умілого використання надбань минулого. Минуле, як правило, відображено в працях видатних особистостей, важливе місце серед яких займає І. Франко. Отже, актуальність теми дослідження реалізується відповідно до дії принципу: «У майбутнє через минуле».

Наукова новизна проведених досліджень полягає, насамперед, у тому, що, хоча І. Франко присвятив діяльності духовенства багато праць, однак науковцями вони опрацьовані ще не достатньо. Будь-які результати вивчення творчої духовної спадщини письменника відкривають нові сторінки його багатогранної діяльності для сучасного покоління.

Творчість І. Франка є різнобічна і різновекторна. Вона охоплює різноманітні сторони функціонування людського суспільства. Дехто з його сучасників не повною мірою розумів, чому він охоплює різноманітні спектри людських відносин, не зосереджуючись на одному, на їхній погляд, найбільш важливому напрямі. З цього приводу він писав: «Мені закидували, що я розстрілюю свою діяльність, перескакую від одного заняття до іншого... Дехто звиняв мене тим, що важкі обставини життя, конечність заробітку спонукали мене кидатися на різні поля. Але мені здається, що тут більше причинилася моя вдача, те гаряче бажання обняти цілий круг людських інтересів, але у нас довго ще будуть потрібні такі, як я, щоб розбуджувати інтерес до духовного життя...» [1.1, с. 31]. У словах цієї цитати весь І. Франко з його проблемами, прагненнями і наполегливим бажанням охопити своєю діяльністю різні верстви суспільства. Саме через ці обставини він не міг не відобразити діяльність такої важливої складової людських відносин як духовенство. І, безумовно, можна цілком погодитися з ним у тому, що такі, як він, довго ще будуть потрібні, щоб пробуджувати інтерес до духовного життя суспільства. І сьогоднішня реальна дійсність є підтвердженням сказаних ним пророчих слів. Сучасній Україні потрібні люди такі, як І. Франко, і щоб вони діяли так, як він.
Приступаючи до конкретизації викладу матеріалу з даної теми, відмітимо, що у родині письменника були люди духовного сану. Про це ми дізнаємося з автобіографічного листа І. Франка до М. Драгоманова, в якому він описує свої мандрівки після сьомого класу «у гори, на Опаку, Смільну, Тур'я, до Волосянки, де вуйко моєї матері був попом» [1.2, с.14].
Подальший виклад матеріалу за темою статті вимагає звернути увагу на те, що у процитованому реченні та в інших творах І. Франко служителів церкви часто називає попами, тоді як традиційно їх називали священиками. В енциклопедичних виданнях радянського періоду не з'ясовано суть цього слова, проте в умовах формування незалежної України йому дано таке трактування: «Піп, попа - духовне звання в православній церкві, середнє між єпископом і дияконом; служитель релігійного культу, який має це звання й здійснює богослужіння» [2, с. 671]. Із цим твердженням можна погодитися і з розумінням поставитися до І. Франка та інших діячів інтелігенції щодо використання у своїх творах цього слова при висвітленні діяльності духовенства.
Досліджуючи роль духовенства в оцінці І. Франка, слід відмітити, що в його творах ми зустрічаємо висловлювання як позитивного, так і негативного характеру. І це є закономірним явищем, адже в людському суспільстві немає ідеальних організацій - ідеальними можуть бути мета, бажання і прагнення, а ось дії, спрямовані на досягнення поставленої мети, такими, як правило, не бувають. Така діалектика функціонування як державних, так і недержавних інституцій. Це розумів І. Франко і відображав діяльність будь-яких сфер суспільних відносин такими, якими вони були насправді, а не такими, як їх дехто хотів бачити.
І. Франко деталізовано вивчав і представляв у формі друкованого слова майже всі системи взаємовідносин духовенства з народом. З цього приводу заслуговують особливої уваги із його праць діючі системи взаємин священиків із громадою та паном. Отже, «сільська громада мусить утримувати пароха, будувати церкву і парафію разом з необхідними господарськими будинками, причому пан має право призначати священикові парафію» [3.1, с. 511]. При цьому, уточнює І. Франко: «громада (з невеликим причинком поміщика або камери) мусить пересічно що 20 літ будувати і що 5 літ направляти попові хату й господарські будинки» [4.1, с.160]. Як бачимо, всі витрати на утримання пароха забезпечувала громада, але пан призначав йому парафію. Отже, які відносини, такі і наслідки цих взаємин - священики більшою мірою захищали тих, хто їм призначав парафію, а не тих, хто їх утримував. І, як відомо, хто призначає, той має право переміщати чи звільняти, а це важливо для людини, яка претендує на ту чи іншу посаду. Так було в минулому, так є сьогодні, так буде в майбутньому.
Галичина франківського періоду являла собою край, де проживали народи різних національностей і, отже, різних віросповідань. І. Франко враховував ці обставини при дослідженні діяльності духовенства. Він навів обширний цифровий матеріал у тексті своєї праці щодо наявності людей різних віросповідань протягом 1880-1890 рр. [3.2, с. 314-315], який ми обробили і для кращого сприйняття представили у формі таблиці 1.

Отже, в Галичині найбільша чисельність населення належала до римо-католицької (45,6% у 1880 р. і 45,4% у 1890 р.) і греко-католицької віри (42,1% у 1880 р. і 42,2 у 1890р.). Всі інші віросповідання становили незначну питому вагу серед населення Галичини. Це в принципі і відповідало духу Австро-Угорської імперії, адже, хоча це була і монархія, однак конституційна, і права громадян гарантувалися. Безумовно, вони, можливо, не дотримувалися завжди у повному обсязі і порушувались.
І. Франко високо оцінив діяльність духовенства в різних сферах суспільних відносин. Ось що він писав з цього приводу: «Духовенство наше здобуло собі славу, що отверезило народ і спільно з мирською інтелігенцією приводить його до самопізнання. Слава за то нашому духовенству, дбаючому о долю народу, слава і тим людям всіх станів, що спільно працюють над луччою нашою долею. Часи поезії минули вже - і для того треба братися до праці, щоб не було запізно» [4.2, с. 202]. У цих словах у доступних формах виражена подяка духовенству за ту велику працю, що воно провадило серед народу.
Позитивно оцінював І. Франко діяльність духовенства в періоди соціальних потрясінь, особливо під час голоду. Це відображено у багатьох його працях. Священики обох обрядів (римо-католицького і греко-католицького) чим могли допомагали голодуючому населенню, часто повідомляючи в урядові структури про поширення голоду. Про це І. Франко писав: «Згадані повідомлення належать священикам обох обрядів, дуже часто писали, чи підписували їх обидва, де такі є» [3.3, с. 196]. І далі: «наші відомості (інформація про голод - примітка наша) взагалі не походять ані від селян, ані від громад, а від шановних осіб і священиків обох обрядів, тобто від людей, які ні прямо, ні посередньо не зацікавлені у перебільшеному змалюванні лиха» [3.3, с. 204].
І. Франко досліджував і оцінював діяльність не тільки духовенства Галичини, але й інших держав. Передусім - представників духовенства Росії, які також виявили турботу про народ під час голоду. Особливо високу оцінку він дав священику Філамонову, який деталізовано описав стан голодуючого населення у російських губерніях. З цього приводу було написано: «Лист попа Філамонова, який змальовує голод у Казанській губернії і зміст якого ми повністю подали, викликає дедалі нові повідомлення про голод в інших околицях північно-східної Росії» [3.4, с. 272]. Російське духовенство чим могло підтримувало голодуюче населення імперії і розділяло з ним весь трагізм голоду. Ось цитата із Франкового твору, що підтверджує це: «Попи теж голодують, а в деяких місцевостях ходять жебракувати разом із своїми парафіями» [3.4, с. 274]. Отже, духовенство двох імперій виявило патріотизм перед своїми народами в захисті їх від страшного суспільного явища - голоду. І ці дії були високо оцінені І. Франком у його працях.

Водночас звернімо увагу на деякі сторони діяльності представників духовенства, які були оцінені Великим Каменярем негативно. Перш за все, священнослужителі неоднозначно сприймали скасування панщини в Австро-Угорській імперії у 1848 р. і далі використовували феодальні форми ведення своєї господарки. З цього приводу І. Франко писав: «Так, добродії! Панщина в своїй старій, традиційній формі і досі ще удержується декуди у наших селах, і піддержують її якраз наші попи!» [4.1, с. 158]. І далі «Позаяк відроблювання панщини в конституційній Австрії в 30 літ по її скасуванні, - будь-що-небудь, все-таки курйоз, то ми подамо тут назви тих сіл і назви попів, котрі в них повагою свого духовного стану піддержують традиції пріснопоминальної панщини в її найчистішій формі - примусовій роботі» [4.3, с. 160]. Після цього І. Франко дійсно навів назви тих сіл і поіменно перерахував попів, які використовували селян для відробітку у своєму господарстві певну кількість днів. Нащадкам І. Франка варто більш деталізовано прочитати цю його працю, і, можливо, вони знайдуть імена своїх родичів у минулому.
Значну увагу приділяв І. Франко у своїх дослідженнях діяльності духовенства щодо оплати обрядів населенням, які виконувалися з участю священиків. Про це він писав так: «Кожний, хто тільки хоч би один рік жив в галицькому селі, знає..., що н[а]пр., за один похорон піп частенько бере 30 - 50 гульд[енів], за шлюб - 10 - 15, за службу божу - 1 гульд[ен], за акафіст - 6 кр[ейцерів] і т.д.» [4.1, . 160]. До речі, нагадати про вартість тодішніх грошей Австро-Угорської імперії - гульденів. Про це І. Франко пише, що «віз сіна разом з роботою коштує 4 - 5 гульденів» [4.3, с. 502]. Всім, хто знає скільки треба праці затратити, щоб селянин заготовив віз сіна, тоді може собі представити, яку велику суму необхідно було заплатити жителю за похорон близької людини. Невідомо, якими розрахунками користувалися священики, коли за поховання небіжчика брали значно більше, ніж, скажімо, за шлюб? Для порівняння наведемо суму місячної оплати праці І. Франка. Про це він писав: «Як самостійний редактор місячника «Літературно-науковий вісник», заснований в 1899 р. науковим товариством ім.. Шевченка у Львові, одержував я місячно забезпечену постійну плату 100 гульденів» [1.3, с. 40]. І ці заробітки І. Франко вважав добрими.

За виконання церковних обрядів священики брали не тільки грішми, але і натурою, і не якими-небудь яйцями, птицею, маслом тощо, а більш соліднішою селянською власністю. Ось що про це писав І. Франко: «Від одного селянина в Нагуєвичах записав ось що (дослівно) про о. Бєлінського - «Перцус умер, то взяв піп і віз і коні й корову. Ще си був небіжчик до того воза драбини зробив, такі вам файні, - а його брат - «дай, тот, най си хоч драбину здойму» Всяв він тоті драбини. Ну, поприганяли то всьо, а піп ще повідає: «То я там ще драбини видів!» І так до тої шкири, поки ті драбини не принесли» [5, с. 50]. Отець Бєлінський мав відношення і до франкової сім'ї. Ось що повідомляється з цього приводу: «Відомо, що І. Франко мав великий жаль на отця Бєлінського за те, що він поховав його батька, взявши останню корову як сплату за требу. Тому Франко ніколи добрим словом не згадав свого нагуєвицького душпастиря. Писав у газетах про його захланність, про те, як отець вимагає в людей яйця за післяйорданське освячення хати та про інші малоприємні дрібниці» [5, с. 108]. Отже, які дії душпастиря, такі протидії людей, що стикалися з ним.
Викладені вище матеріали не вичерпують в повній мірі все те, що писав І. Франко про духовенство. Висвітлити весь зміст і обсяг його праць з даної теми вимагає окремого наукового дослідження, результати якого можуть бути використанні для написання монографій, дисертацій тощо. Тобто, цей напрямок дослідження у творчості І. Франка слід продовжувати. Проте, представлений матеріал у статті, дає можливість прослідкувати ставлення письменника до духовенства та ознайомитися з оцінкою його діяльності і на основі цього зробити певні узагальнення.

Висновки. На основі проведеного дослідження оцінки духовенства у працях І.Франка можна стверджувати, що в них всебічно і глибоко досліджено діяльність священиків. При цьому звернуто увагу не тільки на все те позитивне, що зроблено представниками духовенства, але і на негативні сторони їхніх діянь. Такий комплексний підхід І. Франка до оцінки священнослужителів є цінний для сьогоднішніх умов державотворення в Україні. Адже, продовжуючи славні традиції духовенства минулих епох і позбавляючись негативних рис діяльності окремих священиків у ці періоди, ми зможемо досягти значних зрушень у формуванні високодуховних і високоморальних членів українського суспільства.

1.        Франко І. Твори в двадцяти тома. / І. Франко // Т.1. Автобіографічні матеріали. Оповідання. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1955. - 436 с.
   Промова І. Франка на його ювілейному святі 1898 р. - С. 30 - 32.
   Автобіографія Івана Франка з його листа до М. Драгоманова. - С. 11 - 21.
   Автобіографія Івана Франка написана для лексикону Гердера. - С. 35 - 46.
2.        Сучасний тлумачний словник української мови. 65000 слів / За заг. ред. д-ра філологіч. наук, проф. В. В. Дубічинського. - Х.: В.Д. «ШКОЛА», 2006. - 1008 с.
3.        Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах / І. Франко //: Т. 44, Книга 2. Економічні праці (1888 - 1907). - К.: Наукова думка, 1985. - 768 с.
   Галицький селянин. - С. 501 - 512.
   Скільки нас є?. - С. 312 - 317.
   Град спростувань. - С. 196 - 209.
Голод у Росії. - С. 267 - 281.
4. Франко І. Зібрання творів у п'ятдесяти томах / І. Франко // Т.44, Книга 1. Економічні праці (1878 - 1887). - К.: Наукова думка, 1984. - 695 с.
Попи і економічне положення українського народу в Галичині. - С. 155 - 162.
Бесіда Василя Нагірного, виголошена на другім народнім вічі русинів дня 17 (9) червня 1883 для умотивування першої резолюції о економічних справах краю. - С. 181 - 204.
Громада Добровляни (Матеріали до монографії). - С. 496 - 504.
5. «І знову бачу тя, село моє родинне...» (вибрані праці Івана Франка про Нагуєвичі) Упорядкування, передмова і коментарі Володимира Галика. - Дрогобич: Коло, 2007. - 144 с.