Історія російського імператорського дому почалася з повішення чотирирічної дитини, а завершилася розстрілом всієї родини.

   У лютому 1613 року російська історія здійснила черговий поворот. Чи було це продовженням колишнього шляху або нова дорога? Мабуть, і тим, й іншим. У державі, десь на околиці Європи, з'явився новий правитель, сімнадцятирічний юнак. Він хворобливий, вихований чадолюбивими тітками в тісних кімнатках із низькими стелями, погано освітленими не тільки за західноєвропейськими, але й за московітськими мірками, залежний від владної матері і досвідченого політика батька. І цей юнак мав стати родоначальником династії, його нащадки мали правити величезною імперією... Але навряд чи хтось із сучасників у Московії або за її межами, дивлячись на юного Михайла Федоровича (1596-1645), зміг би передбачити йому блискуче майбутнє.

   Колись нам здавалося, що російська історія не дуже загадкова. У цьому нас переконували шкільні та вишівські підручники. Але тепер нам відомо, що всіляких таємничих моментів у російській історії достатньо. Таємниці густим туманом оточували і Михайла, родоначальника династії, якій судилося стати настільки ж великою, своєрідною і трагічною, як династія, наприклад, Птолемеїв Лагідів у елліністичному Єгипті (IV-I століття до н.е.).

   І перша загадка полягала в самому походженні сімейства, до якого належав молодий Михайло Федорович. До моменту його воцаріння у цього роду було, по суті, три прізвиська: Кошкіни, Захар'їни, Романови... Вони повинні були нагадувати про якогось Романа Захар'їна Кошкіна (помер 1543р.), який не був великим полководцем або державним діячем, він навіть і не дуже довго жив, і раптового тріумфу свого роду не бачив. Але що ж це був за тріумф? А був це законний шлюб дочки Романа Анастасії (бл. 1530-1560) з Іваном Васильовичем, який ледь вийшов з підліткового віку, який і увійшов в історію під ім'ям Івана Грозного (1530-1584рр.). Анастасія стала його першою дружиною і тому самою законною в очах церкви, а саме церква курирувала, що називається, ідеологічний клімат Московії, далекої держави, яка перетворилася саме в правління Івана Грозного з князівства в царство! Таким чином, сімейство Романа Кошкіна виявилось у родинних відносинах із першою російською царицею. Ця спорідненість їм дуже згодилася, адже нічим, крім цієї спорідненості, сімейство не виділялося. Воно й знатністю якось не відрізнялося.

   Це вже потім, заднім числом, було придумано походження першого представника сімейства Андрія Кобили (помер 1351р.) від правителя прусів Відвунга! Насправді про це Андрію Кобилі нічого і не відомо, можна тільки припустити, що він мав боярський чин у правління великого московського князя Симеона Гордого (1317-1353рр.), сина Івана Калити (1283-1341рр.). Андрій Кобила згадується, коли їздили за нареченою Симеона...

   Але навіщо ж знадобилося вигадувати походження саме від іноземного правителя? Будь-кому, хто цікавиться російською історією, легко помітити, що всі правителі Русі-Московії-Росії були, по суті, «західниками», прагнули, так чи інакше, зав'язати відносини саме з Західною Європою. Та й перша правляча династія - Рюриковичі - мала західноєвропейське походження. А вже зміни Рюриковичів на Романових, які були «західниками» в ще більшій мірі, не за реальним походженням, а за переконаннями. І це не тому, що обрали після тривалих роздумів цей «західний» шлях розвитку, а лише тому, що іншого шляху для них не було. Вони спочатку мали спертися на союз із європейськими монархами, так як удома всі знали, що Романови з «худородних», адже живі були ще в Московії і Рюриковичі, і Гедиміновичі, і нащадки знатних монгольських родів. І убезпечити себе від можливих претензій слід союзницькими відносинами з Західною Європою, династичними шлюбами.Але все це чекало ще попереду.

   Треба зазначити, що курс на Захід проводився вже й до Романових. Реформуючи армію, Іван Грозний спирався на наймані війська, мушкетерів і пікінерів. А Борис Годунов (1552-1605рр.) посилав своїх підданих до Англії - вчитися, і намагався влаштувати «європейський» шлюб своєї доньки. Про Димитрія (помер 1606р.) і говорити нічого. Він уже називав себе імператором і запропонував московським боярам мити руки перед їжею. Чим це для нього скінчилося, ми знаємо. І хто б міг подумати, що вже при житті онука тендітного Михайла Федоровича бояри не тільки вимиють руки, але навіть і збриють бороди!..

   Втім, при Борисі Годунові ні на яке блискуче майбутнє нащадки Романа Кошкіна розраховувати не могли. Сімейство було в немилості. Вони не догодили царю Борису прецедентом! Адже сам він фактично обгрунтовував свої права на трон спорідненістю з царем Федором (1557-1598рр.), сином Грозного. Сестра Годунова, Ірина (померла 1633р.), була дружиною Федора. Але ж дочка Романа Кошкіна була дружиною самого першого великого князя московського, який офіційно вінчається на царство. А Федір Іванович припадав Анастасії Романівні сином... Іншими словами, Кошкіни-Романови могли цілком заявляти, що мають не менше, а, навпаки, більше прав на престол, ніж Борис Годунов! І Годунов ужив заходів - піддав їх серйозній опалі. Федір Микитович і його дружина Ксенія були пострижені і згодом стали відомі в історії як стариця Марфа (померла 1631р.) і патріарх Філарет (помер 1633р.). Маленький Міша і його сестра Тетяна залишилися під опікою тіток...

   Що ж було далі? Деякі історики, прихильники версії московського походження Лжедимитрія, навіть вважають, що хитрі Романови зуміли організувати інтригу і для початку проштовхнути на трон Григорія Отреп'єва - «свою людину», що називається. Але ця версія розбивається об стіну елементарної логіки. Самозванець ніяк не міг бути Григорієм Отрєп'євим, який, у свою чергу, дійсно був «з двору» Романових. Москва не була великим містом, і з'явитися туди під виглядом сина Івана Грозного людина, занадто багатьом відома (а саме таким був Отреп'єв), не ризикнула би. Ймовірно, самозванець був поляком або, в найгіршому разі, італійцем. Оголосивши його збіглим ченцем з боярського двору, московські правителі згодом пробували просто-напросто дискредитувати його, в чому досягли успіху!

   Втім, і сином Івана Грозного Отреп'єв ніяк не міг бути. Дякуючи Борису Годунову, велося ретельне слідство про смерть хлопчика Димитра (1582-1591рр.). Збережені папери нехитро малюють таку правдиву і яскраву картину епілептичної хвороби, що сумніватися не доводиться: цей хлопчик не прожив би довго, він страждав тяжкими нападами, і його особистість уже почала деградувати...

   Але колишнього Федора Микитовича Романова, вже Філарета, не цікавило, здається, походження Лжедимитрія. Романови встигли йому присягнути на вірність, завдяки чому вони були повернуті із заслання.

   Далі почалася справжня чехарда романівських присяг. Присягнули другому Димитру (помер 1610р.), що був прозваний «тушинским злодієм», Василь Шуйський (1553-1612рр.), присягнули, нарешті, і ще одному схваленому московитською аристократією претенденту - юному польському принцу Владиславу (1595-1648рр.). Філарет сам з'їздив до Польщі. І пробув там досить довго. Згодом - знову ж таки! - Придумана була версія про його «польський полон». Але навіщо б його брати в полон, він же був на боці польської партії!..

   Поки Філарет залагоджував складні відносини з поляками, його син був обраний московським царем. Філарету тоді вдалося домовитися з польськими «колегами», і протестів з їх боку поки що не було.

   Учені сперечаються, чому ж все-таки Михайло опинився на царстві. Висуваються різні гіпотези. Історики, які жили під час правління Романових, змушені були, подібно Миколі Костомарову (1817-1885рр.), писати, що нікого, мовляв, не було російському народу милішого Романових, які постраждали від Бориса Годунова, які бажали жити за стародавніми канонами. Все це не підтверджується збереженими документальними свідченнями. Жити по якійсь там старині Романови зовсім не мали наміру, а продовжили прозахідний курс Бориса Годунова та Івана Грозного... Радянські історики могли собі дозволити бути не настільки наївними і тому припускали, що бояри обрали Михайла, вважаючи його слабовільним і бажаючи правити самим. Але вже його батька вони ніяк не могли вважати безсилим, та й мати слабкістю волі явно не відрізнялася.

   Але й це ще не все. Хто ж обрав Михайла? У підручниках написано - Земський Собор. А що собою являв цей земський собор, не зрозуміло й досі. Походив він на демократичний монгольський курултай або зводився до змови невеликої групи знаті? І якої знаті (одних бояр було кілька рангів)? Між іншим, на престол претендували такі особистості, як князь Іван Голіцин (помер 1672р.), що мав кровну спорідненість з Рюриковичами. Що ж там все-таки відбулося? Світло проливає виявлений в середині 1970-х років документ під назвою «Повість про земський собор 1613 року». І ось яка картина вимальовується: Москва фактично блокована козацькими загонами, будинки претендентів оточені. Козаки рішуче лобіюють обрання юного Михайла Романова! Тому його і... вибрали!

   Спробуємо розібратися, кого називали козаками в XVII столітті. Це були свого роду кондотьєри, вільні озброєні шукачі удачі. Вони наймалися то до одного війська, то до іншого, то до Пожарського, то до польського гетьмана Жолкевського (1547-1620)... Треба сказати, що обіцянок своїх Романови не виконали і не віддали козакам ті території, про які йшла мова. Це стало причиною серйозних козацьких виступів, з яких найбільш відомі рухи Разіна (бл. 1630-1671рр.) і Пугачова (1740/42-1775рр.). Останній, до речі, обіцяв нарешті виконати обіцяне і «прохання» козаків у «вічне і вільне володіння» Дон «з усіма лугами зеленими, з усіма лісами темними»...

   Отже, Романови дістали владу. Але ж треба було ще й утримати її. А ситуація виявилася не такою простою. Треба було знищити найголовніших претендентів, тобто, в першу чергу, Марину Мнішек (бл. 1588 - бл. 1614рр.) та її сина, маленького Iвана, якому ледь виповнилося чотири роки. Претензії Марини грунтувалися на тій обставині, що вона була офіційно коронована, «помазана на царство», а її син формально був Рюриковичем, онуком Івана Грозного! Саме формально, звичайно, а не фактично, але в цьому випадку і ця «формальність» мала значення... Однак Марина та її син були схоплені і страчені. Першим важливим діянням нового царя став указ про публічну страту чотирирічної дитини. Це вже було щось нове у світовій практиці!

   Зазвичай небажаних дітей-претендентів тихенько душили подушкою в якомусь темному підземеллі. Але Михайло не міг собі такого дозволити, він обгрунтовано побоювався появи згодом самозванця, який «дивом врятувався» (до речі, такий самозванець, якийсь Іван Луба, згодом все-таки з'явився, але справа його, звичайно, не вигоріла). Тому страта хлопчика була публічною. Російські документи фіксували просто: повісили! Але іноземні джерела повідомляють інше. Голландець Еліас Геркман видав у 1625 році свідоцтва очевидців публічного повішення маленької дитини, яка плакала... Вийшло, що перший Романов стратив останнього Рюриковича з гілки, яка походила від Олександра Невського (1220-1263рр.). А через тристо років історія обернулася трагічним зигзагом - стратою в далекому Сибіру, куди Романови триста років поспіль будуть засилати своїх політичних супротивників, хлопчика, останнього представника правлячої гілки...

   Але Романовим на самому початку їхнього правління було не до сентиментів. Ми можемо припустити, що і накази публічної страти маленького Івана віддав фактично не Михайло, а його владна мати, стариця Марфа. Вона ж і підбирає синові перші наречену, дівчину з родини своїх родичів Хлопових. Молоду Марію називають урочисто новим ім'ям - Анастасія, ще раз нагадуючи всім про місце народження першої в російській історії цариці. Стати родичами нової цариці було, звичайно ж, і на цей раз престижно і вигідно. Закручується тугий вузол всіляких інтриг. А тут якраз і Філарет повертається на батьківщину. Перспектива російського шлюбу Михайла відкинута.

   Досвідчений політик, Філарет шукає союзників на Заході. Де ж? Звичайно, там, звідки родом Рюриковичі, там, де шукав нареченого дочці Борис Годунов, - у Данії. Однак датський король Християн IV (1577-1648рр.) відмовляє в шлюбі своїй племінниці. Шведський король Густав-Адольф (1594-1632рр.) теж відмовляє, не бажає віддавати принцесу Катерину. Європа не визнає новонароджену династію Романових.

   Філарет вирішує поки що задовольнитися місцевою знаттю і справляє весілля сина з княжною Марією Долгоруковою. Але незабаром молода дружина Михайла вмирає (1625р.). Що послужило причиною смерті цієї Рюриківни, не відомо. Зате відомо, що ще кілька раз Долгорукови-Довгорукі будуть намагатися за допомогою своїх жінок підібратися до Романовського трону, але ці спроби не увінчаються успіхом ні для нареченої Петра II (1715-1730рр.), ні для фавориток Александра II (1818-1881рр.). Нарешті амбіції тимчасово відкинуті, дружиною Михайла стає незнатна дворянка Євдокія Стрешнєва (померла 1645р.). Вона народила йому десяток дітей, але вижили лише три доньки і син, майбутній цар Олексій Михайлович (1629-1676рр.).

   Через тривалий час Романовим відгукнулася присяга на вірність Владиславу. Він виріс і не побажав визнати царем людину, яка формально була його підданою. У 1632 році почалася війна, що вартувала Московії Смоленської і Чернігівсько-Сіверської земель. Але в 1634 році король Владислав все ж відмовився від претензій на московський престол і визнав Михайла царем.

   Останні роки правління Михайла Федоровича були затьмарені важким внутрішньополітичним конфліктом. Документи донесли до нас відомості про якісь змови, викриття якої спричинило тривалу судову справу і репресії. Захворіла цариця, померли один за одним два царевича. І нарешті провалилася чергова спроба налагодити тісні відносини з Європою. Михайло Федорович хотів видати за європейця старшу дочку Ірину (1627-1679рр.). На цей раз цар був згодний на незаконного королівського сина данського короля Христіана IV - Вольдемара (1622-1697рр.). Цей двадцятирічний юнак носив титул графа Шлезвіг-Гольштейнського. Але весілля не відбулося. Церква, продовжуючи грати роль «монополістки» у сфері ідеології, не бажала шлюбу царівни з неправославних принцом. Церква була силою, володіла землями і кріпаками. Принц, у свою чергу, не побажав поступатися і не бажав змінювати віру. Конфлікт затягнувся. Юнак опинився, фактично, в московитському полоні. Він був звільнений і відпущений на батьківщину лише після воцаріння Олексія Михайловича.

   У 1645 році цар Михайло Федорович помер. Навряд чи цар помирав задоволеним, адже він залишав юного сина, що називається напризволяще. Але ця сама доля ще майже триста років була прихильна до династії Романових, і вже великий онук Петро блискуче продовжив політику батька, діда, прадіда і вивів свою державу на шлях величі...

Фаїна Грімберген

Vokrugsveta.ru